Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Весна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Весна
Спробував сапати не згинаючи спину. «Чи то неправильна поза, чи малий держак», подумав я. Як не старався, а доводилося згинатися. Якщо попадався особливо капосний кущик мишію – ставав у позу «зю» і висмикував за чуба. На початку городу грунт був піщаний і робота йшла хутко. А далі…
А далі пішов хвощ, кульбаби, хрін і пирій разом зі старими кущами полуниці. Сапа затупилася. Довелося взяти заступа. Спина боліла все дужче і дужче. Поясниця горіла вогнем. А потім наче відкрилося друге дихання. Лопата з шурхотом вганялася в землю, щось там обрізуючи в глибинах, коріняччя підважувалося, з натугою лопалося і маленьким вулканчиком підстрибувало догори. Права рука хутко висмикувала бур’ян, оббивала об держак і кидала на стежку.
Казав дружині: «Давай зоремо і цей шмат землі, менше мороки буде. Не захотіла, каже, хай росте полуниця. А полуниця виродилася. А трактор поїхав. Довелося длубатися вручну.
Сонце пражило не на жарт. Було зняв футболку, але швидко вдягнув: 20 хвилин і вже підсмажився.
Теща, як завжди, сиділа не стежці і лузала насіння. Працювати фізично вже не могла – серце. Але любила землю. Тобто любила на неї дивитися. Мальовничі пейзажі узагалі наснажують людину. Зокрема поетів і художників. Помітив, що безділля потребує особливої концентрації душевних поривів. Якоїсь позаземної заглибленості в пустопорожнє. Щось на кшталт поїздки в транспорті. Тупцяєш собі на одному місці годину, тримаючись за поручень, розглядуєш сонним поглядом пасажирів, і провалюєшся в наркоз. І хоча відучив себе від цієї капосної звички нічого не робити, подорожуючи з точки А в точку Б, але почуття безглуздості цього стану залишилося на все життя.
Мама моєї дружини - не митець. Просто теща, а, отже особа наближена до вищих сфер. До того ж - жінка розумна, любить керувати. Навіть коли немає ким.
Кінець городу полого спускається до лугу річки Тетерів, і навесні такої краси ще пошукати. Птахів – море! Усі галасливі. Над головою жайвори, довкруж цвіркуни та коники. Жаби не вмовкають ні на хвилину. Луг наполовину залитий водою, отже риби цього року буде немало. Хочу рвонути на рибалку; заздрю зграї чапель яка брьохається по мілководдю і набиває вола молодою білорибицею. Але город – це святе. Спочатку - картопля, городина, а потім все інше.
- Сашо! Дивися, ледь жабку не зарізав,- сердиться дружина. І справді побіля лопати стрибає ропуха завбільшки з кулак, яку вивернув на поверхню разом із землею.
- Винеси на траву! Хай живе!
Беру до рук булькату комахожерку і одношу з ріллі. Позаду нас по свіжоперекопаній землі дибає молодий буслик Вася. Минулого літа його старші товариші викинули з гнізда. Лапка була зламана. Я підібрав те створіння, приніс додому і викликав ветеринара. Кістку він вправив, Загіпсували, наклали бандаж. Довелося на зиму залишити буську в себе. А воно прижилося, звикло до людей і ходило за мною як собача. А тепер побачило як я ніс ропуху, хутко підбігло до того місця де я її поклав, миттю знайшло перетинчастолапе створіння і з задоволенням його ковтнуло.
Я погладив голову птаха і запитав: - Ще хочеш?
Він глипнув на мене оком, наче казав «Нащо питаєш? Давай!»
Хух, нарешті висапав! Ура! Попив водички і взяв до рук граблі. Бороную. І ось тут зрозумів: саджати бульбу сьогодні ми не будемо. Навіть теща втомилася лежати , а я й поготів.
Жінка у мене розумна, читає красномовні погляди як одкриту книгу. Підійшла, обняла, кріпко поцілувала і мовила:
- Хочу рибки. Бери вудки і йди ловити карасів. І без щуки додому не вертайся!
Весна!
А далі пішов хвощ, кульбаби, хрін і пирій разом зі старими кущами полуниці. Сапа затупилася. Довелося взяти заступа. Спина боліла все дужче і дужче. Поясниця горіла вогнем. А потім наче відкрилося друге дихання. Лопата з шурхотом вганялася в землю, щось там обрізуючи в глибинах, коріняччя підважувалося, з натугою лопалося і маленьким вулканчиком підстрибувало догори. Права рука хутко висмикувала бур’ян, оббивала об держак і кидала на стежку.
Казав дружині: «Давай зоремо і цей шмат землі, менше мороки буде. Не захотіла, каже, хай росте полуниця. А полуниця виродилася. А трактор поїхав. Довелося длубатися вручну.
Сонце пражило не на жарт. Було зняв футболку, але швидко вдягнув: 20 хвилин і вже підсмажився.
Теща, як завжди, сиділа не стежці і лузала насіння. Працювати фізично вже не могла – серце. Але любила землю. Тобто любила на неї дивитися. Мальовничі пейзажі узагалі наснажують людину. Зокрема поетів і художників. Помітив, що безділля потребує особливої концентрації душевних поривів. Якоїсь позаземної заглибленості в пустопорожнє. Щось на кшталт поїздки в транспорті. Тупцяєш собі на одному місці годину, тримаючись за поручень, розглядуєш сонним поглядом пасажирів, і провалюєшся в наркоз. І хоча відучив себе від цієї капосної звички нічого не робити, подорожуючи з точки А в точку Б, але почуття безглуздості цього стану залишилося на все життя.
Мама моєї дружини - не митець. Просто теща, а, отже особа наближена до вищих сфер. До того ж - жінка розумна, любить керувати. Навіть коли немає ким.
Кінець городу полого спускається до лугу річки Тетерів, і навесні такої краси ще пошукати. Птахів – море! Усі галасливі. Над головою жайвори, довкруж цвіркуни та коники. Жаби не вмовкають ні на хвилину. Луг наполовину залитий водою, отже риби цього року буде немало. Хочу рвонути на рибалку; заздрю зграї чапель яка брьохається по мілководдю і набиває вола молодою білорибицею. Але город – це святе. Спочатку - картопля, городина, а потім все інше.
- Сашо! Дивися, ледь жабку не зарізав,- сердиться дружина. І справді побіля лопати стрибає ропуха завбільшки з кулак, яку вивернув на поверхню разом із землею.
- Винеси на траву! Хай живе!
Беру до рук булькату комахожерку і одношу з ріллі. Позаду нас по свіжоперекопаній землі дибає молодий буслик Вася. Минулого літа його старші товариші викинули з гнізда. Лапка була зламана. Я підібрав те створіння, приніс додому і викликав ветеринара. Кістку він вправив, Загіпсували, наклали бандаж. Довелося на зиму залишити буську в себе. А воно прижилося, звикло до людей і ходило за мною як собача. А тепер побачило як я ніс ропуху, хутко підбігло до того місця де я її поклав, миттю знайшло перетинчастолапе створіння і з задоволенням його ковтнуло.
Я погладив голову птаха і запитав: - Ще хочеш?
Він глипнув на мене оком, наче казав «Нащо питаєш? Давай!»
Хух, нарешті висапав! Ура! Попив водички і взяв до рук граблі. Бороную. І ось тут зрозумів: саджати бульбу сьогодні ми не будемо. Навіть теща втомилася лежати , а я й поготів.
Жінка у мене розумна, читає красномовні погляди як одкриту книгу. Підійшла, обняла, кріпко поцілувала і мовила:
- Хочу рибки. Бери вудки і йди ловити карасів. І без щуки додому не вертайся!
Весна!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
