carpe diem

Horatius

бруківка моститься… тісто міситься…
спалені і відбудовані міста і мости…
ти – зворотний і темний бік місяця…
геній місця… не вгледіти… не дійти…
океани і кратери… пил космічний…
тіло підстрибує метрів отак на два
зависає і борсається комічно
уробо́росом… легшає голова…
гроти висохлі… таємні сховиська…
уламки закам’янілі розбитих сердець…
у твоїх печерах живе чудовисько
тисячолітнє з планети Zed
воно визирає беззахисне і священне
просить погладити і зігріти лапи
припадаючи до пилюки щільно і щемно
виголошуючи запаморочливі постулати…
я стою у найлегковажнішому скафандрі
закінчуються: повітря-пальне-контракти…
малюю в пилюці окта́едри і меандри
для майбутніх уфологів артефакти…
… а Земля блаженна занурена в біле хутро
кружляє вальсом і посміхається в морок
кризу середнього віку Місяць переживає мудро
йому приблизно наших років за сорок
він намагнічує полюси і кличе припливи
щербато щириться на мої з тобою розмови
він мислитель… месник… а ще мисливець
навкруг нас одні усміхнені людолови…
… третя тридцять… ти світишся в мою шибу
мерзлим яблуком… без надії як усі діти…
метеорит сьогодні бачу таки не схибив…
як сходять з розуму так я зійшов з орбіти…