«Місяць часткою часнику,
Тьмянів від болю аґоній,
Кидав кучері жовті
На жовті дзвіниці.»

(Федеріко Ґарсіа Лорка)

Все пожовтіло в пітьмі, Лоренцо*,
Навіть твоя недоречна Венеція
Анахронізмом дітей лагуни
Пливе каравелою жовтою
У Харона спогади човникові.

Лоренцо! Монети-ґудзики
На камзол втікача-дожа
Приший. А сняться аґонії
У павзах стогону мандолін
Міста венетів води (Аттіла).

Лоренцо! Карнавали щурів
Тих розфарбованих галеонів,
Що везуть чорний перець
Любителям смачно поїсти,
Серед міста дзеркал та паперу:
А ти кажеш: «Республіка…»

Лоренцо! Надто часто дожі
Вінчалися з морем, кидаючи
У його ненаситну пащеку
Перстень металу Сонця.
Тому марно ловити крилатому леву
Жовту рибу початку.

Маски носаті – модні після комети,
Після Нової Зорі, що так сяяла в Небі:
Селена – подруга Пана, діва Аркадії**
Гіпаріона та Теї дитя
Все зафарбовує в жовте (як Геліос гасне):
Море, обручки, монети, каблучки,
Ґудзики, дзвони, мерців, церкву, собак,
Місто і камінь, зуби і пасма, котів і мишей
І навіть чуму…

Примітки:
* - це зовсім не про Лоренцо ді П’єро де Медічі Чудового (Lorenzo di Piero de Medici il Magnifico) (1449 – 1492), це про зовсім іншого Лоренцо, що жив у Венеції. Але не про Лоренцо Пріулі (1489 – 1559) – дожа Венеції. Хоча, може і про нього – хто зна…
** - про Аркадію кажуть, що то країна козопасів, але то неправда. Це країна темних пророчих святилищ і людей, що присягаються водою Стіксу.