Нормальний стан речей. Так було, є і буде. Сильні автори пішли, бо втратили мотивацію. Молоді отримують свою порцію оплесків і залишаються без грунтовної критики. Отже, росту не буде. Хтось тішить власні амбіції, дехто піариться тощо. А вчитися серйозно ніхто не хоче. Тож і бажання вчити немає. Зауважиш метру - стирає коментар, молодому майстру - настовбурчується. Отже, "потік свідомості" буде литися як і лився, будуть кніксени та реверанси, оплески та крики браво. І стане зовсім тихо. І я трохи покуняю.

Коли відкривається третє око людина починає творити. Інколи воно запливає синцем, або в нього потрапляє сторонній предмет. Або лежить там уже давно. Плоди творчих потуг виходять кислуватими. Вони є, але стороннім їх їсти не хочеться. Та й не варто.
Дивитися на власний творчий здобуток можна по-різному: як на геніальний шедевр, викидень втомленого розуму, або красиву але непотрібну іграшку. І те, що нас чекає попереду, кращим уже не буде. Будуть ті ж самі варіації на ту ж саму тему. Так влаштована людська психіка. Але майстерність піддається кореляції. Спочатку вчишся грамотно торохтіти на бубоні. Якщо надокучить - берешся за скрипку. А що з того вийде - покаже час.
Я щеплю плодові дерева. Прикро, але частина прищеп гине. Не приживається. Отже, Мічуріна з мене не вийде.