про сокровенне не кричать,
його найдійно від чужого ока зберігають.
про сокровенне навіть поночі мовчать,
його знайшовши - іншим побажають.

Ми всі прийшли, щоб дарувать добро,
проте на терезах і досі ще зеро...
адже хтось вигадав, що треба тільки брати,
навже, звелієш золоті монети до труни покласти?

Хтось вигадав - незнаючий повірив,
і душу, як овечка, вовкові довірив.
І тут біда у тім, що ще душа шукає,
тому у пошуках вогню у мороці блукає.

Але куди і з ким би ми не йшли,
своєї точки спокою в погоні не знайшли.
лиш припинивши бігти від себе самого,
зумієш відшукати паростки чудного.

Бо у тобі приховано мільйон талантів
і де засяяти без ліку варіантів.
Та варто лиш знайти своєпризвання,
щоби в людському серці заслужить визнання.

І щастя справжнє, мабуть, тільки в тому,
аби створити затишок і вічно не шукати дому.
То ніби кожен континент приймé тебе гостинно,
однак почути рідну мову кортітиме нестримно.
20/21.08.17