Прокинутись, як уже звечоріє, з-від сновидінь, котрі вищезають мов ті пилини останньої миті у годиннику пісковому, неминуче й незчутись як, трохи змагаючись щось угадати за вищезанням їхнім―не поспішаючи, підвестися до щоденного ритуалу примирення з усім, починаючи зі себе самого. Спостерігачеві сторонньому не побачити ніц такого особливо, ординарний суб’єкт, котрий потихеньку влізає у свій несвіжий одяг, пробирається до кухні, щоби ввімкнути чайник, потім, без поспіху, сходити за малою потребою поруч, самі знаєте де. Горня гарячого напою трохи додає реальності, тоді час покурити, несвятково потураючи легальній залежності звісній. Без сподівання на однозначне схвалення, оскільки багато є некурящих, не хочу все ж, щоби подібну відвертість розцінювали як позу чи то кшталт ексгібіціонізму, бо жодних таких збуджень від―не дістаю. Зауважу pro forma, небагато що у плині маловиразної рутини здатне зрівнятися із цією першою ранковою, хай наразі вечірньою, сигаретою. Імовірно, за кошт контрастів чуттєво-комфортних, саме цієї хвилини недоречності власного стану, чи кондиції, вкупі з невідповідностями всіх тих речей, котрі заміняють собою конкретику існування, жевріють із особливим запалом. А найзапекліші прояви невмотивованого критицизму й відрази звично поцілюють нещодавні думки рядки сполучники & відмінки, звісно ж, усе й повсякчас словотворчість бо
 
За шибками старого вікна не то відлига, не то зима, не то весна, не то міжсезоння. Нескінченні машини всякого ґатунку, маршрутки трамваї тролейбуси, іржаві переґрунтовані не раз перефарбовані жигулі волги таврії вперемішку з китайським пластиком, євробляхами, класикою та модерном, рено пежо шевролє шкодами й аутлендерами якого завгодно штибу, невгомонна маса шурхоту, гуркотіння, смердючих вихлопів бензини, дизельного й газпалива, лампочок фар ксенонів із клаксонами, котра порційно вичавлюється на той самий конвеєр проспекту―нізвідки та нон-стоп. Пішоходи перехожі гуляки зі своїми песиками, дітлахами, парами, групами, поміж самотніх, число яких поза конкуренцією, сунуть урізнобіч, безробітні трудяги домогосподарники пенси гопи студіози араби індуси негри в’єтнамці китайці ультраси школярі алконавти нацгвардії курсанти бомжі божевільні та всякого сорту маньяки, кого не побачити тільки, була б оптика, то й взагалі, та оптики не маю, на щастя. Лишається хіба що зі звичайною байдужістю ковзнути поглядом через буденний карнавал, що зосереджено місить зльодянілий бруд, а на те все все летить собі сніг & наскоро вітаючи світла вітринні ліхтарні сигналізаційні рекламні та обмінно-валютні, дістатися наприкінці одвічного клаптика небесного, щоб ось доповнити сяйливу палітру вражень вечірніх якими зірками егеж, тільки зірок нині катма
 
Чи ви не спіткались, бува, із отим невідомцем, котрий часом живе замість вас трохи іншим, хоча немовби й тутешнім життям? Не то контрапункт ментальний, не то еманація auctor ego, що на позір те ж саме я, котре із нез’ясованих, а чи взагалі наявних причин, при тривіальних обставинах―не сильно провокаційних контекстах, спростовує будь-які необхідності обов’язки вимоги треби. Не у твоїх звичках, та твоїми ж пальцями, які вже були готові до взаємодії із роботодавцями―замовниками, роботáми й замовленнями, свавільно потуривши із твоєї пам’яті все, що ви там були казали про наслідки вад виховання лінощі прокрастинації самообмани абощо, зневаживши кпини & сміховинність ніщотну, набиратимуться літери, доставлятимуться коми дефіси крапки, аж допоки не проставляться―понаберуться геть усі, аж до останньої, щоби зберегти й закрити клятий текстовий документ, щоб наступного ранку, о якій би порі не настав, одним духом знищити безвинну писанину, бо невідомцеві до подальшої долі її ніколи нема більше діла, але вжеж―хіба не притча зрештою, або навіть момент, т. б. м., віри