Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Коляда (1976) /
Проза
Трансперсонально про свободу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трансперсонально про свободу
Дістати меча з піхов та повикидати усе гадюччя на смітник… Рецепт свободи… Може колись він таким і був, принаймні практична частина.
А зараз? Меч у моїх руках поступився місцем клавіатурі комп”ютера, піаніно, мікшерному пульту, але я не знаю, коли я був ближчий до істини. Коли, відданий своїм переконанням і вірний своїй любові, міг відтяти у добрій битві десяток ворожих голів, чи, коли розмовляючи з тисячами людей одночасно, несу їм ту саму вірність ідеалам?
Тоді результат був наочніший. Потримавши у руках відрубану голову ворога я міг знати, що він ніколи не повернеться до мене, хіба що його наступник, але тільки коли збере нове військо. Вкидаючи ж у свідомість десятків, сотень, тисяч людей якісь крихти світла, яке маю сам, не маю жодної гарантії, що вони не наплюють на те світло і не повернуться у багно. Що ж робити, щоб не відчувати себе здрібнілим нащадком славного минулого, яким бути?
Свобода. Свобода – це так просто, що аж занадто складно. Смієтеся… А ви спробуйте бути вільними від постійної необхідності щось їсти, від потреби у комфорті, від половини всіх, з ким спілкуєтесь, від того, що ви вважаєте своїм авторитетом, від грошей, від намагання знайти спокій у сім”ї, відгородившись від усього світу, від усіх свїх вигаданих і справжніх, вроджених і набутих залежностей… Заради чого? О-о-о, приїхали! Свобода не буває заради чогось, як і любов, до речі. Заради самої свободи, як невід”ємної риси людини, якою її створив Господь. Саме заради неї я колись рубав голови, а зараз от пишу, граю, розмовляю, дишу, навіть. Але, ні у жорстокій битві, ні у віртуально-ефірних побоїщах за свободу я ніколи не досягну перемоги, коли за мною ніхто не піде, або піде, а потім зрадить. Ба, навіть Христа – зрадили. Куди ж мені? А всередину себе, туди де палають найпекльніші битви і де руїнам минулих ілюзій та повітряним замкам марних мрій немає меж. Саме там відбуваються найжахливіші зради і найславетніші перемоги божественного над суєтним. Саме там знаходиться те за чим йдуть, або від чого тікають люди. І саме там мій вибір бути вірним своїй любові і свободі означатиме кінець... і початок вічності.
А зараз? Меч у моїх руках поступився місцем клавіатурі комп”ютера, піаніно, мікшерному пульту, але я не знаю, коли я був ближчий до істини. Коли, відданий своїм переконанням і вірний своїй любові, міг відтяти у добрій битві десяток ворожих голів, чи, коли розмовляючи з тисячами людей одночасно, несу їм ту саму вірність ідеалам?
Тоді результат був наочніший. Потримавши у руках відрубану голову ворога я міг знати, що він ніколи не повернеться до мене, хіба що його наступник, але тільки коли збере нове військо. Вкидаючи ж у свідомість десятків, сотень, тисяч людей якісь крихти світла, яке маю сам, не маю жодної гарантії, що вони не наплюють на те світло і не повернуться у багно. Що ж робити, щоб не відчувати себе здрібнілим нащадком славного минулого, яким бути?
Свобода. Свобода – це так просто, що аж занадто складно. Смієтеся… А ви спробуйте бути вільними від постійної необхідності щось їсти, від потреби у комфорті, від половини всіх, з ким спілкуєтесь, від того, що ви вважаєте своїм авторитетом, від грошей, від намагання знайти спокій у сім”ї, відгородившись від усього світу, від усіх свїх вигаданих і справжніх, вроджених і набутих залежностей… Заради чого? О-о-о, приїхали! Свобода не буває заради чогось, як і любов, до речі. Заради самої свободи, як невід”ємної риси людини, якою її створив Господь. Саме заради неї я колись рубав голови, а зараз от пишу, граю, розмовляю, дишу, навіть. Але, ні у жорстокій битві, ні у віртуально-ефірних побоїщах за свободу я ніколи не досягну перемоги, коли за мною ніхто не піде, або піде, а потім зрадить. Ба, навіть Христа – зрадили. Куди ж мені? А всередину себе, туди де палають найпекльніші битви і де руїнам минулих ілюзій та повітряним замкам марних мрій немає меж. Саме там відбуваються найжахливіші зради і найславетніші перемоги божественного над суєтним. Саме там знаходиться те за чим йдуть, або від чого тікають люди. І саме там мій вибір бути вірним своїй любові і свободі означатиме кінець... і початок вічності.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
