Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Коляда (1976) /
Проза
Трансперсонально про свободу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трансперсонально про свободу
Дістати меча з піхов та повикидати усе гадюччя на смітник… Рецепт свободи… Може колись він таким і був, принаймні практична частина.
А зараз? Меч у моїх руках поступився місцем клавіатурі комп”ютера, піаніно, мікшерному пульту, але я не знаю, коли я був ближчий до істини. Коли, відданий своїм переконанням і вірний своїй любові, міг відтяти у добрій битві десяток ворожих голів, чи, коли розмовляючи з тисячами людей одночасно, несу їм ту саму вірність ідеалам?
Тоді результат був наочніший. Потримавши у руках відрубану голову ворога я міг знати, що він ніколи не повернеться до мене, хіба що його наступник, але тільки коли збере нове військо. Вкидаючи ж у свідомість десятків, сотень, тисяч людей якісь крихти світла, яке маю сам, не маю жодної гарантії, що вони не наплюють на те світло і не повернуться у багно. Що ж робити, щоб не відчувати себе здрібнілим нащадком славного минулого, яким бути?
Свобода. Свобода – це так просто, що аж занадто складно. Смієтеся… А ви спробуйте бути вільними від постійної необхідності щось їсти, від потреби у комфорті, від половини всіх, з ким спілкуєтесь, від того, що ви вважаєте своїм авторитетом, від грошей, від намагання знайти спокій у сім”ї, відгородившись від усього світу, від усіх свїх вигаданих і справжніх, вроджених і набутих залежностей… Заради чого? О-о-о, приїхали! Свобода не буває заради чогось, як і любов, до речі. Заради самої свободи, як невід”ємної риси людини, якою її створив Господь. Саме заради неї я колись рубав голови, а зараз от пишу, граю, розмовляю, дишу, навіть. Але, ні у жорстокій битві, ні у віртуально-ефірних побоїщах за свободу я ніколи не досягну перемоги, коли за мною ніхто не піде, або піде, а потім зрадить. Ба, навіть Христа – зрадили. Куди ж мені? А всередину себе, туди де палають найпекльніші битви і де руїнам минулих ілюзій та повітряним замкам марних мрій немає меж. Саме там відбуваються найжахливіші зради і найславетніші перемоги божественного над суєтним. Саме там знаходиться те за чим йдуть, або від чого тікають люди. І саме там мій вибір бути вірним своїй любові і свободі означатиме кінець... і початок вічності.
А зараз? Меч у моїх руках поступився місцем клавіатурі комп”ютера, піаніно, мікшерному пульту, але я не знаю, коли я був ближчий до істини. Коли, відданий своїм переконанням і вірний своїй любові, міг відтяти у добрій битві десяток ворожих голів, чи, коли розмовляючи з тисячами людей одночасно, несу їм ту саму вірність ідеалам?
Тоді результат був наочніший. Потримавши у руках відрубану голову ворога я міг знати, що він ніколи не повернеться до мене, хіба що його наступник, але тільки коли збере нове військо. Вкидаючи ж у свідомість десятків, сотень, тисяч людей якісь крихти світла, яке маю сам, не маю жодної гарантії, що вони не наплюють на те світло і не повернуться у багно. Що ж робити, щоб не відчувати себе здрібнілим нащадком славного минулого, яким бути?
Свобода. Свобода – це так просто, що аж занадто складно. Смієтеся… А ви спробуйте бути вільними від постійної необхідності щось їсти, від потреби у комфорті, від половини всіх, з ким спілкуєтесь, від того, що ви вважаєте своїм авторитетом, від грошей, від намагання знайти спокій у сім”ї, відгородившись від усього світу, від усіх свїх вигаданих і справжніх, вроджених і набутих залежностей… Заради чого? О-о-о, приїхали! Свобода не буває заради чогось, як і любов, до речі. Заради самої свободи, як невід”ємної риси людини, якою її створив Господь. Саме заради неї я колись рубав голови, а зараз от пишу, граю, розмовляю, дишу, навіть. Але, ні у жорстокій битві, ні у віртуально-ефірних побоїщах за свободу я ніколи не досягну перемоги, коли за мною ніхто не піде, або піде, а потім зрадить. Ба, навіть Христа – зрадили. Куди ж мені? А всередину себе, туди де палають найпекльніші битви і де руїнам минулих ілюзій та повітряним замкам марних мрій немає меж. Саме там відбуваються найжахливіші зради і найславетніші перемоги божественного над суєтним. Саме там знаходиться те за чим йдуть, або від чого тікають люди. І саме там мій вибір бути вірним своїй любові і свободі означатиме кінець... і початок вічності.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
