За гранню доброго і злого, де позавидимість гуде,
зросла раптова примха Бога, коли замислив він тебе,
бо так бродив у нім неспокій, піймавши ум його сильцем,
що сотворив він хмарний профіль напівуламком-олівцем.

Він гуркотів, дощами крапав, жалями зливи обливавсь,
сміявся він і гірко плакав, і без надії сподівавсь;
струмки з вершин спадали шпарко, і гори кидались у них,
злітали гейзери у парках в кошлатих шапках парових.

І у потугах верхолазів, у тім, що сталось і гряде,
він малював тебе в екстазі в надії виразить себе
і розділить самотність Бога... Коли ж йому забракло сил,
він безборонного, тремкого тебе в долину опустив,

де часу рухаються жорна, і погляд в небо – тільки мить,
де необхідність невідпорна і де любов не захистить...

2018