ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.10.06 22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву

Ольга Садкова
2026.10.06 22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні

хома дідим
2026.10.06 22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе

Мирон Шагало
2026.10.06 18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.

Борис Костиря
2026.10.06 13:59
Пам'яті Віталія Коротича

Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.

Колись він був трибун, глашатай, лицар

Володимир Бойко
2026.10.06 12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.

Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,

Вячеслав Руденко
2026.10.06 12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!

Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,

Тетяна Левицька
2026.10.06 10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?

Віктор Кучерук
2026.10.06 07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.

М Менянин
2026.10.05 23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!

хома дідим
2026.10.05 22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем

Ігор Шоха
2026.10.05 16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

Сергій Губерначук
2026.10.05 15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…

Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля

Вячеслав Руденко
2026.10.05 13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,

Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,

Борис Костиря
2026.10.05 12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх

Юрій Гундарів
2026.10.05 09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!

Зрости одним махом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Адлояда в рождественскую ночь

Это было что-то новое – впервые жена не предупреждала меня, чтобы не напивался. Весь предыдущий опыт застолий в хорошей компании свидетельствовал о том, что, войдя в роль, я теряю контроль над собой. То есть чаще пью, нежели закусываю, и потом, как выражается моя наставница, несу всякую “ахунею”. Не говоря уже о том, что на следующий день не могу даже смотреть на пищу и лишь после похмелки, хоть и с трудом, но прихожу в норму.
Дело в том, что Новый год мы решили отметить вчетвером – три женщины и я. Одна из них блюла диету и вообще не пила. За праздничным столом мы хоть и встречались впервые, но по раскладу пьющих ничто не предвещало того, что случилось через несколько часов застолья.
Приближалось время, чтобы, как говорится, провести Старый год. Дочь хозяйки позвонила, что задерживается на работе, и просила начинать без нее. Закусывая, начали перебирать горести и радости уходящего года. А в завершение был предложен тост за то, чтоб и Новый, до которого оставалось менее часа, был по крайней мере не хуже предыдущего.
Не припомню, как возник разговор о перепое, именуемом чаще, как “напиться в стельку”. Понятное дело, осушили рюмки перед этими заведомо поучительными историями.
– Я была тогда, – начала хозяйка, – сельской учительницей и вдобавок еще и секретарем комсомольской организации школы. Пошла как-то поговорить с родителями одного способного, но страшно вредного парнишки. После беседы, как ни отказывалась, ссылаясь на уйму предстоящей работы, радушные хозяева все же усадили меня за стол, уставленный нехитрой сельской снедью, посреди которой возвышался графин с наливкой. И пошел разговор о житье-бытье.
Пила я, признаюсь, впервые и, конечно же, не догадывалась, что такое приятное на вкус питье способно вскорости вывести из равновесия в полном смысле этого слова. На просьбу хозяев провести до школы, где должно было состояться комсомольское собрание, я отказалась. Дескать, что мне, молодой, какой-то там километр...
Пока мы сидели за столом, снег уже застелил белым покровом землю, ветер усилился, и мой единственный ориентир, фонарь возле сельсовета, покачивался из стороны в сторону так, что, казалось, вот-вот сорвется. Сделав несколько шагов, я почувствовала, что ноги мои будто бы налились тяжестью и становятся непослушными. Даже почему-то подкашиваются. Еще шаг и вот уже лежу на снегу. С трудом поднимаюсь и тут же падаю.
– Куды ж вы, голубонько, в таку нэгоду? – [4]слышу над собой.
Пытаюсь ответить и чувствую, что и язык перестает слушаться.
– Та яки вже там зборы.. [5]
Зашла моя провожатая в школу, сказала, что секретарь нездорова, и отвела меня домой.
Рассказчицей хозяйка была отменной, так что ее сказ о первой встрече с “зеленым змием” прерывался смехом и очередным подъемом рюмок.
Мой послужной список был намного обширней, так как неоднажды получалось, будто пью впервые. К примеру, на дне рождения у приятеля. Пока женщины колдовали на кухне, мы столько приняли “по капочке”, что уже после первого тоста за именинника я с трудом различал лица гостей. Как результат – не вписался в метро и пошел в противоположную сторону. На окраине города меня подобрал таксист. Из сбивчивого рассказа тот выудил все-таки мой адрес и привез домой. Взяв при этом из портмоне всю мою квартальную премию.
А возвращение из Харькова, когда радушные работники милиции так постарались, что я с превеликим трудом взобрался в вагон. Утром попутчики рассказывали, как я пытался залезть на свою верхнюю полку. И то ли чей-то властный голос, что надо бы вызвать проводника, то ли сердобольность кого-то из пассажиров, уступившего нижнее место, спасли меня от вытрезвителя...
В отличие хозяйки, повествовавшей еще по-трезвому, мои воспоминания, сопровождавшиеся также смехом и очередным поднятием рюмок, все больше и больше уводили наш дуэт к тому состоянию, о котором рассказывалось как о далеком прошлом.
Не помню уже толком, когда моя собутыльница отключилась и похрапывала на диване под недреманным оком трезвого кота. В одиночку я никогда не пью и, может, поэтому вспомнил, что обещал прочитать стихи. Но что за наваждение. Начинаю и после нескольких строчек останавливаюсь, так как начисто вылетело из головы продолжение. Трезвые жена и дочь хозяйки заливаются смехом, а я в недоумении только развожу руками. И, конечно же, не замечаю, как хохотуньи своими фотоаппаратами запечатлевают эту рождественскую адлояду.
Так на иврите называется состояние, в котором не возбраняется побывать евреям раз в году. То есть можно напиться так, чтобы не отличать Мордехая от Амана. Это в пуримский вечер. В память о несостоявшейся катастрофе еврейства, когда вдохновитель ее со своими сподручниками были повешены или убиты.
И хоть от Пурима нас отделяло тогда еще несколько месяцев, сегодня мы не жалеем, что встретили его досрочно. По-трезвому, но с тем же смехом вспоминаем, глядя на фотографии, ту рождственскую ночь. Обошлось ведь, как любит повторять один из моих приятелей, без скандала. А что радость общения вылилась в пуримскую форму, то стоит ли нам, двум уже немолодым людям, досадовать. Как говорят, сколько той жизни... И не часто выпадают такие минуты, когда спадает груз повседневных забот и душой чувствуешь себя еще совсем молодым.






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-06 11:30:13
Переглядів сторінки твору 776
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.10.06 22:35
Автор у цю хвилину відсутній