У прийдешньому, через сто років від теперішнього дня, ким ти будеш, читач віршів, що залишаться від мене? У прийдешнє, через сто років від теперішнього дня, чи вдасться їм донести частинку моїх світанків, кипіння крові моєї, і спів птахів, і радість весни, і свіжість квітів, подарованих мені, і дивні сни, і річки любові? Чи збережуть пісні мене в прийдешньому, через сто років від теперішнього дня?
Не знаю, і все ж, друг, ті двері, що виходить на південь, відчини; присядь біля вікна, а потім, далі завісивши серпанком мрії, згадай про те, що в минулому, до тебе рівно за сто років, неспокійний радісний трепет, залишивши безодню небес, до серця землі припав, привітом її зігрітий. І тоді ж, звільнений приходом весни з пут, захмелілий, божевільний, самий нетерплячий на світі вітер, що несе на крилах пилок і запах квітів, південний вітер налетів і змусив землю цвісти. У минулому, до тебе рівно за сто років, день був сонячний і чудовий, з душею, повною пісень, в світ тоді з'явився поет, він хотів, щоб слова, як квіти, цвіли, а любов зігрівала, як сонячне світло, в минулому, до тебе рівно за сто років.
У прийдешньому, через сто років від теперішнього дня, співаючий нові пісні поет, чи принесе в твій будинок привіт від мене і сьогоднішньої юної весни, щоб пісні моєї весняний струмок злився, брязкаючи, с биттям крові твоєї, з дзижчанням твоїх джмелів і з шелестом листя, що вабить мене в прийдешнє через сто років від теперішнього дня.
Рабіндранат Тагор
Переклала на українську мову 5.06.18 5.50