Стареньким будинкам не спиться щоночі,
Не сняться бали, карнавали, епохи.
Вони щось сопуть, ледь примруживши очі,
Облуплені стіни вкриваються мохом.
Стареньким будинкам так холодно й зимно,
Порожні та сірі, вони – ніби привид.
Будинки вдягають тонке павутиння,
В німому благанні чекають на диво.
І кожен куточок в них має свій спомин:
Стільці, канделябри, скрипуча підлога.
Не тліє вогонь, не кахикає комин,
Ховається в яблунях двір… А дорога
Плететься собі у чеканні на когось,
Прядеться, снує й поростає травою.
В стареньких будинків притомлений голос,
Що кличе тихенько німою луною.
Колись з них доносились звуки роялю,
Не грає тепер вже самотній музика,
Сріблясто відлунюють ноти печалі,
І шибки віконець поскрипують стиха.
На жаль, так буває: поспішно й бездумно
Від рідних осель відмовляються люди.
Стареньким будинкам щоночі так сумно,
Старенькі будинки не можуть заснути.