У співавторстві з Марґо Ґейко

***

Янтарний захід... Палуба... Я досі
Шукаю у зірках, мов Пуассон,
Координати, формулу, лиш очі
У мареві виблискують – це сон?..

Міраж!.. По хвилях запахом жасмину
Її чарівний, загадковий спів.
Це насолода з присмаком полину,
Із келиха відпив п'янкий напій –

Оману цю... Приймаю нагороди
Жагу і гріховоду, звуки ті
Ведуть фрегат. І линуть дивні оди,
Свободи обіцяючи. У млі

Я нею зачарований. Маестро
Нас вітер одинокий в унісон
Вінчає, линуть зоряні оркестри,
В тумані розчинившись, мов фотон...

На скелі корабель... Співають чайки...
Фінал... Стікаю... Я у крові весь...
Кінець трагічний для цієї байки.
Едем стрічає – піднімаюсь ввись...

***

Віщунки хвилі відзвуками раю
Нашіптують пророцтва гостям скель.
А я на арфі райдуг оди граю
І зброджую у піні темний ель.

Несеться легковійним хмелем пісня,
У засвіти заманює фрегат.
Я снюсь вам, друже! Не згадаєш після.
Де ваша дисципліна, віра, гарт?

Тримай штурвал, вже близько гострі скелі!
Готує парастас похмурий Рейн,
Із темних гротів мов чернечих келій
Кадилом віє вітер-ієрей.

Було це нині, буде мабуть прісно.
Злетілись чайки, схожі на прочан.
Вжахнувся він, утім, тепер запізно:
Вуста наяд - загуба, не причал.

Хапає капітан міцне каміння,
Що миттю обертається на глей.
І „Нині отпущаєши … Амінь“. Я –
Тиша, що співає.
Л о р е л е й!