Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Типус исраэли
– Ну, что скажешь? – спросил меня приятель после финального матча на Кубок Европейской лиги по баскетболу.- Молодцы наши! Играли не против кого-нибудь, а против самого «Панатинайкоса»… Э, да ты вроде и не радуешься победе “Маккаби”?..
– И да, и нет.
– Это как же?
– Разве ты не слышал, что о нас говорят иностранцы?
– Небось завидуют и несут всякую чушь.
– Да поведение наших болельщиков напоминает им радость африканцев или же в лучшем случае – неистовство бразильцев.
– Ну и пусть. Не понять им природу такого явления как “типус исраэли”.
– Ты и себя причисляешь к нему?
– К сожалению, нет. Для этого нужно здесь родиться.
– А я ничуть не жалею. Более того – не переношу людей этого типа.
– Ты наверняка имеешь в виду такую себе развязность, неряшливость в одежде...
– И в обещаниях тоже. А эта манера не говорить, а кричать. В споре опираться не на логику, а исключительно на силу голоса. Словом, все то, что заставляет меня в Израиле чаще всего закрывать уши, а за его пределами – не подавать виду, что и я сам оттуда... Кстати, ты не задумывался, откуда все это?
– И откуда же?
Вместо ответа я прочитал строки из гимна бейтаровцев, написанного, как известно, Жаботинским:
“Помни, еврей,
Ты царь, ты потомок царей.
Корона Давида
С рожденья дана”.
– Ты что – оригинальничаешь или же просто..? – и я впервые услышал от него то, что в смягченном варианте можно перевести как “рехнулся” или же “белены объелся”.
– Да о Жаботинском, – продолжал тот, в ком я искал поддержку, – с пиететом говорят даже те, кому он и сегодня – поперек горла...
И он посмотрел на меня взглядом, в котором легко можно было прочитать: “ Вроде бы и неглупый человек, а на поверку – дурак дураком”.
– А разве не страдаем мы от этих “царей” и их наперсников? От их бесцеремонности и вседозволенности, отлитых в формулу: ”Все, что запрещено, – позволено!”?..
– Эге, да я вижу, что Жаботинского ты если и читал, то с явной предубежденностью. А в том самом гимне, откуда ты почерпнул ответ на свои вопросы, есть, между прочим, и нечто другое:
“Восстань
Против жалкой
Среды прозябанья!
Зажги негасимое
Пламя восстанья,
Молчание – трусость и грязь.
Восстань!
Душою и кровью ты князь! “
К тому же, речь шла не о кибуцниках тогдашней Палестины, от которых, полагаю, произошел “типус исраэли”, а о тишайших евреях Европы в преддверии надвига¬ющейся катастрофы. То есть, ничего общего с нашими сегодняшними израильтянами.
– Но как же все-таки получилось, что их потомки стали такими крикунами и нахалами?
– Смею заверить тебя, что те, кому ты навязываешь в наставники Жаботинского, знают о нем скорее всего понаслышке. То есть он тут ни при чем.
– Тогда кто же?
– Думаю, что более всего – горемычная судьба народа. Крик радости освобождения из египетского рабства, впервые изданный “поколением пустыни”, несколько тысячелетий вынужден был томиться в душе тех, кого изгнали из Земли Обетованной...
– А теперь, выходит, прорывается наружу?
– Вот именно.
– Но как долго будем мы оставаться страной всеобщего крика, где никто не слышит друг друга?
– А тут ты ошибаешься. И крепко. Слышим мы друг друга, когда нужно прийти на помощь, разделить горе утраты. И тогда кричим молча, роняя слезу на плечо соседа... Но зачем, собственно, я все это рассказываю тебе? Не иностранец же ты в конце концов...
– Ты прав. Уж лучше крик, нежели то, о чем так любили петь в стране нашего исхода: “Отряд не заметил потери бойца...”
– Что верно – то верно. Поэтому у нас нет ни могил, ни памятников Неизвестному солдату...
Будто сраженные этим открытием, мы замолчали. И в это время протяжно и надсадно завыла сирена, напоминая о наступлении Дня поминовения всех павших в войнах за независимость Израиля. Мы оба застыли на минуту. Как, собственно, и весь наш край крикунов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Типус исраэли
– Ну, что скажешь? – спросил меня приятель после финального матча на Кубок Европейской лиги по баскетболу.- Молодцы наши! Играли не против кого-нибудь, а против самого «Панатинайкоса»… Э, да ты вроде и не радуешься победе “Маккаби”?..
– И да, и нет.
– Это как же?
– Разве ты не слышал, что о нас говорят иностранцы?
– Небось завидуют и несут всякую чушь.
– Да поведение наших болельщиков напоминает им радость африканцев или же в лучшем случае – неистовство бразильцев.
– Ну и пусть. Не понять им природу такого явления как “типус исраэли”.
– Ты и себя причисляешь к нему?
– К сожалению, нет. Для этого нужно здесь родиться.
– А я ничуть не жалею. Более того – не переношу людей этого типа.
– Ты наверняка имеешь в виду такую себе развязность, неряшливость в одежде...
– И в обещаниях тоже. А эта манера не говорить, а кричать. В споре опираться не на логику, а исключительно на силу голоса. Словом, все то, что заставляет меня в Израиле чаще всего закрывать уши, а за его пределами – не подавать виду, что и я сам оттуда... Кстати, ты не задумывался, откуда все это?
– И откуда же?
Вместо ответа я прочитал строки из гимна бейтаровцев, написанного, как известно, Жаботинским:
“Помни, еврей,
Ты царь, ты потомок царей.
Корона Давида
С рожденья дана”.
– Ты что – оригинальничаешь или же просто..? – и я впервые услышал от него то, что в смягченном варианте можно перевести как “рехнулся” или же “белены объелся”.
– Да о Жаботинском, – продолжал тот, в ком я искал поддержку, – с пиететом говорят даже те, кому он и сегодня – поперек горла...
И он посмотрел на меня взглядом, в котором легко можно было прочитать: “ Вроде бы и неглупый человек, а на поверку – дурак дураком”.
– А разве не страдаем мы от этих “царей” и их наперсников? От их бесцеремонности и вседозволенности, отлитых в формулу: ”Все, что запрещено, – позволено!”?..
– Эге, да я вижу, что Жаботинского ты если и читал, то с явной предубежденностью. А в том самом гимне, откуда ты почерпнул ответ на свои вопросы, есть, между прочим, и нечто другое:
“Восстань
Против жалкой
Среды прозябанья!
Зажги негасимое
Пламя восстанья,
Молчание – трусость и грязь.
Восстань!
Душою и кровью ты князь! “
К тому же, речь шла не о кибуцниках тогдашней Палестины, от которых, полагаю, произошел “типус исраэли”, а о тишайших евреях Европы в преддверии надвига¬ющейся катастрофы. То есть, ничего общего с нашими сегодняшними израильтянами.
– Но как же все-таки получилось, что их потомки стали такими крикунами и нахалами?
– Смею заверить тебя, что те, кому ты навязываешь в наставники Жаботинского, знают о нем скорее всего понаслышке. То есть он тут ни при чем.
– Тогда кто же?
– Думаю, что более всего – горемычная судьба народа. Крик радости освобождения из египетского рабства, впервые изданный “поколением пустыни”, несколько тысячелетий вынужден был томиться в душе тех, кого изгнали из Земли Обетованной...
– А теперь, выходит, прорывается наружу?
– Вот именно.
– Но как долго будем мы оставаться страной всеобщего крика, где никто не слышит друг друга?
– А тут ты ошибаешься. И крепко. Слышим мы друг друга, когда нужно прийти на помощь, разделить горе утраты. И тогда кричим молча, роняя слезу на плечо соседа... Но зачем, собственно, я все это рассказываю тебе? Не иностранец же ты в конце концов...
– Ты прав. Уж лучше крик, нежели то, о чем так любили петь в стране нашего исхода: “Отряд не заметил потери бойца...”
– Что верно – то верно. Поэтому у нас нет ни могил, ни памятников Неизвестному солдату...
Будто сраженные этим открытием, мы замолчали. И в это время протяжно и надсадно завыла сирена, напоминая о наступлении Дня поминовения всех павших в войнах за независимость Израиля. Мы оба застыли на минуту. Как, собственно, и весь наш край крикунов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
