Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?
Ніби наглядають за гніздом,
На відліт запитуючи згоди.
У осінній першій прохолоді
Бересклет, умочений в бордо,
Привертає погляд при нагоді.
Розгубила осінь бризки перші,
Бійців розлючених табун,
В житті панує лютий варвар,
Перед яким слабкий трибун.
Так, слуги зла стійкі, невпинні
В досягненні своїх підлот.
Тече життя спокійним плином.
Розумом гострим своїм,
Бігав за ним по п'ятах,
Та не сягав повноти.
Справжнього змісту контент
Нишком ховав у хатах,
Наче мураха шматки
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
Валентину Сильвестрову виповнюється 89 років.
З роси та води!
Звук неземний
пливе над оркестром.
Пальці стискають
ручку крісла…
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чарівне намисто
Тепле моє серце-тепла моя кров-ці слова я буду повторяти-знову я і знов!
Назар Феденечко
Одного разу жила собі сім'я.А жили в ній Батько,Мати,Софійка,І Вероніка.Вероніка у сім'ї була найстаршою.Софійка мала 9 років,Вероніка 18.
Одного разу вона пішла на побаченя зі своїм хлопцем Артуром.
Вона його дуже сильно кохала,і він її теж.І по дорозі їй з неба
впало намисто!Але Вероніка про нього зовсім нічого не знала.І взяла його.
Наділа вона його собі на шию.Вона зустрілась зі своїм коханим.
-Ого,люба у тебе нове намисто?
-Так,правда красиве?
-Звісно!
І вони обійнялись а Артура ніби струмом вдарило!І він відлетів у сторону.
А вероніці нічого такого не сталося.
Артура забрали в лікарню.А Вероніка пішла до дому.І тут Софійка
як почула що Вероніка йде,то їй захотілось обійняти Вероніку!
А Вероніка втікала від неї бо намисто не хотіло,щоб його нова
власниця знімаца своє нове намисто.І тут тато теж після побачення
хотів обійняти свою дочку,але вона не дала!І врешті решт коли вона
нарешті зняла своє намисто,а Артур одужав,вони пішли двоє закопувати
це Чарівне намисто!Яке із небес скинула її бабуса Маргарита!
Одного разу жила собі сім'я.А жили в ній Батько,Мати,Софійка,І Вероніка.
Вероніка у сім'ї була найстаршою.Софійка мала 9 років,Вероніка 18.
Одного разу вона пішла на побаченя зі своїм хлопцем Артуром.
Вона його дуже сильно кохала,і він її теж.І по дорозі їй з неба
впало намисто!Але Вероніка про нього зовсім нічого не знала.І взяла його.
Наділа вона його собі на шию.Вона зустрілась зі своїм коханим.
-Ого,люба у тебе нове намисто?
-Так,правда красиве?
-Звісно!
І вони обійнялись а Артура ніби струмом вдарило!І він відлетів у сторону.
А вероніці нічого такого не сталося.
Артура забрали в лікарню.А Вероніка пішла до дому.І тут Софійка
як почула що Вероніка йде,то їй захотілось обійняти Вероніку!
А Вероніка втікала від неї бо намисто не хотіло,щоб його нова
власниця знімаца своє нове намисто.І тут тато теж після побачення
хотів обійняти свою дочку,але вона не дала!І врешті решт коли вона
нарешті зняла своє намисто,а Артур одужав,вони пішли двоє закопувати
це Чарівне намисто!Яке із небес скинула її бабуса Маргарита!
Контекст : Назва контексту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
