Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чарівне намисто
Тепле моє серце-тепла моя кров-ці слова я буду повторяти-знову я і знов!
Назар Феденечко
Одного разу жила собі сім'я.А жили в ній Батько,Мати,Софійка,І Вероніка.Вероніка у сім'ї була найстаршою.Софійка мала 9 років,Вероніка 18.
Одного разу вона пішла на побаченя зі своїм хлопцем Артуром.
Вона його дуже сильно кохала,і він її теж.І по дорозі їй з неба
впало намисто!Але Вероніка про нього зовсім нічого не знала.І взяла його.
Наділа вона його собі на шию.Вона зустрілась зі своїм коханим.
-Ого,люба у тебе нове намисто?
-Так,правда красиве?
-Звісно!
І вони обійнялись а Артура ніби струмом вдарило!І він відлетів у сторону.
А вероніці нічого такого не сталося.
Артура забрали в лікарню.А Вероніка пішла до дому.І тут Софійка
як почула що Вероніка йде,то їй захотілось обійняти Вероніку!
А Вероніка втікала від неї бо намисто не хотіло,щоб його нова
власниця знімаца своє нове намисто.І тут тато теж після побачення
хотів обійняти свою дочку,але вона не дала!І врешті решт коли вона
нарешті зняла своє намисто,а Артур одужав,вони пішли двоє закопувати
це Чарівне намисто!Яке із небес скинула її бабуса Маргарита!
Одного разу жила собі сім'я.А жили в ній Батько,Мати,Софійка,І Вероніка.
Вероніка у сім'ї була найстаршою.Софійка мала 9 років,Вероніка 18.
Одного разу вона пішла на побаченя зі своїм хлопцем Артуром.
Вона його дуже сильно кохала,і він її теж.І по дорозі їй з неба
впало намисто!Але Вероніка про нього зовсім нічого не знала.І взяла його.
Наділа вона його собі на шию.Вона зустрілась зі своїм коханим.
-Ого,люба у тебе нове намисто?
-Так,правда красиве?
-Звісно!
І вони обійнялись а Артура ніби струмом вдарило!І він відлетів у сторону.
А вероніці нічого такого не сталося.
Артура забрали в лікарню.А Вероніка пішла до дому.І тут Софійка
як почула що Вероніка йде,то їй захотілось обійняти Вероніку!
А Вероніка втікала від неї бо намисто не хотіло,щоб його нова
власниця знімаца своє нове намисто.І тут тато теж після побачення
хотів обійняти свою дочку,але вона не дала!І врешті решт коли вона
нарешті зняла своє намисто,а Артур одужав,вони пішли двоє закопувати
це Чарівне намисто!Яке із небес скинула її бабуса Маргарита!
Контекст : Назва контексту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
