І
Ой зорі, зорі, як вас багато.
Вами усіяний весь небосхил.
Жодна із вас, у надії сіяти,
не виділяється поміж світил.

І, не зважаючи на зорепади,
не догорає ще сонячний день!
Тільки «зірки» не дають собі ради,
інде наводячи «тень на плетень».

Ой, не байдужі, яке марнослів’я!
І язикаті, і не мовчазні...
Як не стараюся – не розумію,
де ви шиплячі, а де голосні.

Ой не із вами я нині змагаюсь.
Горе від розуму. То й і не каюсь,
і оминаю я той будуар,
де на котурнах сіяє найвища,
найяскравіша, сатиру найближча...
Тільки таку і чекає Омар.


                   ІI
Нема коли, та і немає сили
намарне перейматися мені,
яка кого комаха укусила
у ці ясні оказіями дні.

Надворі серпень дихає жарою.
Ось-ось настане золота пора
упитися журою і... снагою,
навіяною генієм пера.

І хочеться повірити людині.
Нехай не кожній. Кращій половині,
такій, яку придумали самі.

І споглядаю у лиху годину,
як реквієм чаруючої днини
міняє німби зоряній пітьмі.

                   ІII
Ревную до Коперника, Карузо...
Ну, а чого, питається, до Музи,
коли уже до фінішу – ось-ось?

Не треба прогинатися під щось.
Бувають неприємні ...боягузи,
а от мені, бодай, не довелось.

08/18