Хочеш, покуримо вдвох на веранді будинку під небом зірковим? –
ніч прохолодно зітхає і стигне поволі спітніла земля.
В пастку зове й перевтілює нас це кохання, як Свідки Єгови,
тільки би знати напевно, чи стане на користь нависла петля.
Хочеш, ми свято триматимем нашу обітницю бути навічно,
медитувати, мовчати, кохати, в щось вірити наперекір?
Або ж ретельно зберемо найкраще, котре сталось з нами, в наплічник
і втечемо. Перепишемо повість Шекспіра на власний манір.
Хочеш, ми будемо довго літати у хмарах, блукати у мріях
поки не втомляться крила й не трапляться з нами якісь чудеса?
Поки у змозі важливі слова відшукати в недавніх подіях,
поки тримаємо кожен на прив’язі лютого пса.
Хочеш, позаду залишимо все недоречне і звички погані,
прикладом, потай курити від тебе навмисне лиш тільки собі?
Хочеш, ми будемо жити на повну або провисати в нірвані?
Хочеш, для тебе зміню напрям вектора й кількість годин у добі?
Але на всі пропозиції і заклинання говориш принишкло:
«Хочу, щоб поряд була ти завжди! А все решта – пусте, моя мишко…»