Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Вірші
Пам’яті Левка Лук’яненка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пам’яті Левка Лук’яненка
Я їх не забуду — отих людей, їхні лиця
Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
І навіть не Гурби...
Вони ішли як пророки, як провидці
Вони щось знали, якісь завітні таємниці
І був між них сивочубий
З такими легендарними вусами, прямою спиною
Ніби тятива протягнена крізь нього
Всі знали його видатною людиною
Сміливою й незламною, а тому
Трішки Богом —
Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
Священику свого приходу
Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт — про свободу
Про волю українського духу, народний експеримент —
Вкотре здобути того привілля
Яке виполювали з наших голів
Як баба — зілля
Морем текли ті люди — великі й малі
Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
Політики (куди ж без них) — ласуни до профіту
І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
Йшли собі як абстракція політичних контекстів
Ніби сни Сальвадора Далі
Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
Так розгорялася Революція на граніті....
А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
З жовтого жовтня столичного граніту
Став Актом про незалежність України —
Для нас і для всього світу.
Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
Такий казковий герой, що героєм і є...
Проходять наші звитяжці
Зошити їх — у музеях.
Тіла їх уже в землі.
Збудовані колізеі чомусь у млі.
Сховалося сонце за димом.
Україна незмінно в вогні.
І думи рояться роєм —
Відходять наші герої...
Та в небі міцнішає братство —
Небесне вкраїнське лоббі
До Бога прилинуть наші
Розкажуть йому все чесно
Та й Бог нас освітить німбом
А може й огріє німбом
По лобі....
Немає надій на панство, яке козиряє нині
Відсвічує в телеекранах по всій країні —
Холодні серця в них, очі. Ми знову отара — не паства...
І тільки небесне братство
Єдине небесне братство
Могутнє небесне братство
Стіною стоїть міцною
Прямими спинами
За — Україну і над Україною!
Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
І навіть не Гурби...
Вони ішли як пророки, як провидці
Вони щось знали, якісь завітні таємниці
І був між них сивочубий
З такими легендарними вусами, прямою спиною
Ніби тятива протягнена крізь нього
Всі знали його видатною людиною
Сміливою й незламною, а тому
Трішки Богом —
Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
Священику свого приходу
Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт — про свободу
Про волю українського духу, народний експеримент —
Вкотре здобути того привілля
Яке виполювали з наших голів
Як баба — зілля
Морем текли ті люди — великі й малі
Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
Політики (куди ж без них) — ласуни до профіту
І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
Йшли собі як абстракція політичних контекстів
Ніби сни Сальвадора Далі
Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
Так розгорялася Революція на граніті....
А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
З жовтого жовтня столичного граніту
Став Актом про незалежність України —
Для нас і для всього світу.
Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
Такий казковий герой, що героєм і є...
Проходять наші звитяжці
Зошити їх — у музеях.
Тіла їх уже в землі.
Збудовані колізеі чомусь у млі.
Сховалося сонце за димом.
Україна незмінно в вогні.
І думи рояться роєм —
Відходять наші герої...
Та в небі міцнішає братство —
Небесне вкраїнське лоббі
До Бога прилинуть наші
Розкажуть йому все чесно
Та й Бог нас освітить німбом
А може й огріє німбом
По лобі....
Немає надій на панство, яке козиряє нині
Відсвічує в телеекранах по всій країні —
Холодні серця в них, очі. Ми знову отара — не паства...
І тільки небесне братство
Єдине небесне братство
Могутнє небесне братство
Стіною стоїть міцною
Прямими спинами
За — Україну і над Україною!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
