Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
НЕТРАДИЦІЙНИЙ СЮЖЕТ
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,
Наспівував щось…
І чия то була колискова –
Німецька, словацька,
А чи італійська –
Мені
Не взнати ніколи,
Та, власне, й не обов’язково
Це знати –
Важливо,
Що я засинав на війні
Під наспіви мирні!
…Бездомного,
У п’ятдесяті
Від голоду,
Холоду,
Може, й від смерті,
Завжди,
Чужі мені люди,
Що звалися «зеки закляті»,
В пекельнім гулазі південніше Караганди,
Гуртом берегли…
Недаремно ж я згадую досі
Вірменина Жору,
Суворих чеченок-жінок,
Які на засланні й самі бідували
В ту пору,
Одначе для сиріт
Знаходили хліба шматок!
…Отці-командири
Здирали із мене три шкури
За борг неіснуючий,
Крили мене матюком –
Та лиш я виходив
За львівські казармені мури,
Мені усміхалась «бандерівка» Віра Франко,
Славетного діда чудова онука!
Я з нею
Ставав українцем,
Хоч лахи москальські носив, –
Я вперше почув
Про святу українську ідею
І вперше дізнався,
Якої ж я матері син.
Життя моє повнилось іншим,
Осмисленим,
Змістом –
Я став маскуватись:
Для вигляду владу хвалив,
Насправді ставав я
Запеклим антикомуністом
І світ на червоних і білих уже не ділив.
Я знав уже, ким замордовані батько і мати
І весь мій великий,
Козацького кореня,
Рід –
Своїх ворогів
Я навчався розпізнавати
Й гидливо плювати
Наїзникам з півночі
Вслід.
Я знаю багато хороших людей серед німців,
Казахів, чеченців, бандерівців з Галичини,
Та бачу й «своїх» –
О які вони підлі та ниці,
Вкраїнці так звані…
Та ні, не вкраїнці вони!
Я матиму кожну порядну людину за друга
І вип’ю по чарці із будь-ким:
Хай негр чи монгол –
Та хай не підходять до мене
Брудний москалюга
І брат його менший –
Смердючий червоний хохол!
Я звів би зі світа й запеклого антисеміта
І всіх шовіністів до лисого біса послав,
Аби лиш земля,
Вселюдською любов’ю зігріта,
Вітчизною спільною
Кожному в світі
Була!
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕТРАДИЦІЙНИЙ СЮЖЕТ
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,
Наспівував щось…
І чия то була колискова –
Німецька, словацька,
А чи італійська –
Мені
Не взнати ніколи,
Та, власне, й не обов’язково
Це знати –
Важливо,
Що я засинав на війні
Під наспіви мирні!
…Бездомного,
У п’ятдесяті
Від голоду,
Холоду,
Може, й від смерті,
Завжди,
Чужі мені люди,
Що звалися «зеки закляті»,
В пекельнім гулазі південніше Караганди,
Гуртом берегли…
Недаремно ж я згадую досі
Вірменина Жору,
Суворих чеченок-жінок,
Які на засланні й самі бідували
В ту пору,
Одначе для сиріт
Знаходили хліба шматок!
…Отці-командири
Здирали із мене три шкури
За борг неіснуючий,
Крили мене матюком –
Та лиш я виходив
За львівські казармені мури,
Мені усміхалась «бандерівка» Віра Франко,
Славетного діда чудова онука!
Я з нею
Ставав українцем,
Хоч лахи москальські носив, –
Я вперше почув
Про святу українську ідею
І вперше дізнався,
Якої ж я матері син.
Життя моє повнилось іншим,
Осмисленим,
Змістом –
Я став маскуватись:
Для вигляду владу хвалив,
Насправді ставав я
Запеклим антикомуністом
І світ на червоних і білих уже не ділив.
Я знав уже, ким замордовані батько і мати
І весь мій великий,
Козацького кореня,
Рід –
Своїх ворогів
Я навчався розпізнавати
Й гидливо плювати
Наїзникам з півночі
Вслід.
Я знаю багато хороших людей серед німців,
Казахів, чеченців, бандерівців з Галичини,
Та бачу й «своїх» –
О які вони підлі та ниці,
Вкраїнці так звані…
Та ні, не вкраїнці вони!
Я матиму кожну порядну людину за друга
І вип’ю по чарці із будь-ким:
Хай негр чи монгол –
Та хай не підходять до мене
Брудний москалюга
І брат його менший –
Смердючий червоний хохол!
Я звів би зі світа й запеклого антисеміта
І всіх шовіністів до лисого біса послав,
Аби лиш земля,
Вселюдською любов’ю зігріта,
Вітчизною спільною
Кожному в світі
Була!
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
