Йдуть якось ведмежа Беа та зайченя Хеа зимовим парком, а назустріч їм їжачок 'Хеджхог.
- Ви чого це, - запитує їх їжачок, - сумуєте? В ігри не граєте.
-Та наразі ще снігу замало, - відповідає йому ведмежа Беа, – сніговика не виліпити, фортецю не збудувати.
- Дійсно, замало, - зітхає їжачок 'Хеджхог. – Я вже й сам не проти на санчатах покататися. І коли ж , нарешті, цей сніг піде?
- Ну, не знаю, - відповідає ведмежа Беа. – Снігові хмари над землею повисли ... А коли сніг піде, ніхто не знає.
- А що, як нам його самим... Ну, власноруч цей сніг поквапити? – пожвавішало тут зайченя Хеа, - зі снігових хмарин витрусити? Як пух із подушки!
- Як пух із подушки? – перепитав їжачок 'Хэджхог. – Скажеш ще... І як нам накажеш до тих хмар дістатися? Вони аж онде, високо-о-о!
- А отак, легко! – міцно ухопившись за свою ідею, не здавалося зайченя Хеа. – Ми до них на повітряній кульці піднімемось!
- Не впевнений, - засумнівалося в почутому ведмежа Беа, – мене, особисто, ніяка повітряна кулька не підніме.
- Тебе, так - оцінюючи поглянувши на ведмежа, погодилося зайченя Хеа. – Але я знаю того, кого кулька, поза всяким сумнівом, підніме.
- І кого ж це? – обережно поцікавився їжачок 'Хеджхог.
- Тебе! – весело повідомило їжачку радісну звістку зайченя Хеа. - Уявляєш, летиш ти по небу на кульці... Летиш... Снігові хмари навколо. А ти їх одну за одною, одну за одною... як ті подушки, збиваєш!
- Уявляю, - замість того, щоб зрадіти, похнюпився їжачок, – правда, не дуже виразно. Та й взагалі... Повітряна кулька може й мене не підняти...
- Підніме, - заспокійливо поплескало їжачка по плечу зайченя. - Тож, друже, готуйся. Вранці полетиш.
І їжачок 'Хеджхог пішов готуватися.
Першим ділом він зняв із шафи червону кульку. Уважно оглянув її... І не знаючи, чим ще можна зайнятися перед таким відповідальним польотом, вмостився на ліжку.
За вікном сутеніло.
- А що, – подумав раптом їжачок - як перед польотом мені трохи потренуватися? Я хоча й не космонавт, та керувати літальним засобом все таки доведеться.
Схопивши повітряну кульку, їжачок 'Хеджхог вибіг у двір.
Але чи то кулька виявилася кволою, чи то їжачок занадто огрядним... Коротше, довелося їжачку ще за однією кулькою до будиночка бігти. Жовтою! А там – і за третьою. Зеленою!

Трьох кульок було вже достатньо, аби їжачок, нарешті, піднявся в повітря.
Все вище й вище піднімався їжачок над землею, все ближче й ближче були хмари.
І тут раптом:
- Йой! Йой! Хто тут?! Відсуньтеся від мене зі своїми голками! Я через вас весь свій сніг розгублю. Це ж треба, кактуси на повітряних кульках літають!
Дивиться їжачок, а перед ним – снігова Хмара.
- Вибачте, - винувато промовив їжачок 'Хеджхог, - тільки я не кактус. Я – їжачок. Хотів у вас трохи снігу попросити. Щоб на санчатах покататися, сніговика виліпити...
- Снігу попросити, – невдоволено гмикнувши, відказала снігова Хмара. – А без шпичок і стусанів, що не можна було?
- Авжеж, можна, - змішався бідолашний їжачок, - тільки я думав, що снігові хмари – це такі величезні подушки, які треба збивати. Ну, щоб сніг із них пішов...
- Теж скажеш, подушки! – невдоволено пробурмотіла снігова Хмара. – Ми, на відміну від подушок, не з пуху, а із замерзлих водяних крапельок, маленьких кристаликів льоду, складаємося. Звідкіля, думаєш, сніжинки беруться? То ж бо й воно! Не знаєш. А вони саме з цих крижаних кристаликів і складаються. Літають у повітрі крижані кристалики, стикаються між собою, склеюються - зірочки-сніжинки утворюють. Зірочки-сніжинки ростуть... ростуть... А коли до потрібного розміру виростуть, починають падати. Отут і починається снігопад. Як бачиш, усе дуже просто!
- Ну, так. Куди простіше, - невесело промовив їжачок 'Хэджхог, подивившись униз.
- Що, вже назад додому, на землю хочеш? - помітивши збентеження їжачка, запитала снігова Хмара,
- Не завадило б, - посапуючи, відповів їжачок. – Та от тільки як?...
- А отак, - не даючи їжачку закінчити свою думку, почала пояснювати снігова Хмара, - спершу ти випускаєш із лапок одну кульку, потім – другу. А вже підлітаючи до землі - третю.
- А сніг? – згадавши про своє завдання, запитав їжачок 'Хэджхог. – Сніг на землі буде?
- Буде. Не хвилюйся, - відповіла, посміхнувшись, снігова Хмара. – Буде тобі сніг.
Подякувавши, снігову Хмару за пораду й обіцянку снігу, їжачок 'Хэджхог випустив із лапок спершу червону кульку, потім, пролетівши трохи, жовту, а вже біля самої землі – третю. Зелену!
Лапки враз уперлися в щось м'яке й пухнасте.
- Їжачку, прокидайся! – почув їжачок 'Хэджхог знайомі голоси. – Політ відміняється! Сніг випав!
- Знаю, - солодко позіхаючи в своєму ліжечку, відповів їжачок 'Хэджхог. - Адже я вже повернувся.