(як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...)

... давня бАтьківщина – пагорб Гора серед села – довкола люди – але вкруг Гори - не видно хто-де?... багато довкола... двоє показались... старі – некрасиві... але з справедливими обличчями... і голосно доказують всім... що ми маємо право... бити їх-когось... бо...
... через якийсь час усі сердиті... з палицями... доказують... одні одним... чи так... чи ні...
... і вже готові бити – але те - що кажуть ті двоє – старий з старою – їх не переконує - все одно ще не дає... права бити їх...
... так було довго... і вже сміялись уїдливо і плакали вдавано... ненависно... кричали...
... аж нарешті старий – з упертим-справедливим лицем... виступив вперед махаючи палицею: Бог казав тобі що? Любити один одного!.. а ти?.. а ти ненавидиш...
... і через мить... кожен зрозумів - що так:
– а ти?.. – а ти... а ти - а ти...

... тут я пробудився... приходив якусь мить до тями... тю-ти! як все просто... як в анекдоті!
14.11.2018 р.

... гриць жибак... з товаришами... у мене в гостях... у підгайцях – наші дочки з дівчатками - дочками моїх братів... ще маленькі – ще ходять до школи... граються у великій кімнаті – а я з грицем та компанією на кухні – а наші діти... час від часу - то одна... то інша - за бігають до нас – зиркнуть... на мене - вхоплять жменю цукерків і назад – і регочуть... собі-чомусь - а ми п’ємо... і не лише каву - щось їмо і говоримо:
- а пам’ятаєш!..
- а пам’ятаєш?..
- що ти – пам’ятаю!.. та я - навіть – маю це записано... десь...
я беру свого щоденника - виставляю його на стіл і шукаю потрібне місце в тексті... але - бачу – хтось... на сторінках... понаставляв наліпок з кумедними личками-котиками-усмішками... як ото на фейсбуці зараз модно...
- гриць!.. то ти... наклеїв?..
- що ти – славік?.. де би я таке робив!
я віддираю одну наліпку... а там – погане слово в реченні... заліплене – віддираю іншу наліпку – а там... ще гірше слово... – тут ми усі й завмерли... з відкритими ротами... а гриць – стишивши голос - каже:
- та це наші дівчата... понаклеювали... певне...
а я дуже сердито кажу:
- ну я їм зараз дам!..
і тут гриць починає – потихенько - сміятись і каже:
- і що ти їм скажеш – те погане слово!?.
... далі-потім наступає – як в кіно - німа сцена... і коли до нас усіх – нарешті дійшла вся кумедність ситуації - починаєм сміятись... всі... тихенько...
... зранку прокинувшись – я пригадав вчорашню - грицеву - фотографію на фейсбуці з словом SRAKA... і мій коментар з цим-таким словом...
... о-о-о! - треба буде слідкувати за власною мовою... щось – часто я користуюсь поганими словами!
06.10.2018 р.

... у вінниці... де я живу... один відомий горобець... поставив на тротуарі – коло знаменитої будівельної кантори - ксерокс – і має такий бізнес... сідає людям на плече... щось щебече - а кому потрібно (потрібно багатьом людям – аж черга) знімає - собі - копію та кладе на тарілочку – горобцеві - гроші... а я... в той час - в канцтоварах - з кимсь запанібрата... чи то не з тим горобцем?.. вибираємо папір – але не для для ксерокса... (не можемо підібрати) - і той папір не такий - і той... якось не так складений... аж продавець не витримує і пропонує - кажи – який тобі треба формат – а я тобі привезу і складеш собі – як хочеш...
далі – я прокинувся і може б не звернув уваги – та зловив себе на думці... що саме на тому місці – де я - ото - зараз лежу – мені уже снився горобець... давно... і що через це він (горобець) відомий на початку сну... і що це все неспроста – чомусь...
01.09.2018 р. с. Юрівка Вінницької...

... село – десь біля вінниці... погода лагідна – так наче осінь-бабине літо... йду собі... десь за селом – маю чорнильницю фарфорову – білу з голубим краєчком і ручку з таким пером - як то для каліграфії (зберігаю таку... ще з школи) – іду (знаю - що маю виглядати замріяним) і пишу на камінцях (котрі мені трапляються) якісь розумні фрази... натрапив на занедбаний садок і колгоспну кантору... знайшов - тут - круглий гладенький камінець (гальку) і пишу щось (з розумним виразом обличчя)... а під текстом: день-місяць-рік та ставлю підпис... аж тут – раптом-нізвідки - береться дуже відомий нині-в україні єврей (по телевізору рекламується на президента) і каже:
- що робиш?.. а ясно!..
видно - що йому байдуже... що я – там - роблю... він продовжує голосно:
- чуєш!.. купи корпус машини... ха! ха! – шкуру вбитого жигуля...
і показує рукою на щось в кропиві... бачу: справді ржавий корпус машини без коліс і скла...
- купи... недорого... по вартості металолому... хороша, груба бляха... з відомої серії... не дивись що іржава... ні одної дірочки... з документами... номер – рік виготовлення – право на два кольори покраски – була синя... потім перефарбовували на червоно... ти не спіши відмовлятись!.. подумай - запитай в знайомих – може кому треба...
- добре – добре!
кажу йому (щоб відчепився) - а сам йду кругом того іржавого металу... і згадав родича – котрий цікавиться машинами... дзвоню йому і розповідаю:
- аркадій! така то справа...
- та ну!
каже він здивовано мені:
- а ти де є?.. - мій знайомий якраз латає свого жигуля... йому треба...
я розповів - що і де і як добратися...
- ти чекай нас там!.. ми зараз під’їдемо!

... і от ходжу я по садку... дерева в бур’янах - саме падають яблука... підняв одне: велике – стигле... відкусив і прокинувся...

перша думка - а як би то не забути - що я писав... на тих камінцях?.. ага: тут був ярослав!
15.08.2018 р.

… товариш по службі в армії (радянській)… не-то з східної україни, не-то москаль… сердечний друг - конкретна особа (дивився фото – нема)… ми наче воюємо на війні (вітчизняній)… я стріляю… але з сучасного (крупно-каліберного) кулемета… потім ідемо містом… він каже: а давай відновимо цього дорожнього знака (стовпчик стоїть - знак лежить поряд) - довго підбирав гайку - ця велика і ця велика… нарешті підібрав-прикрутив одною гайкою - але надійно… знак: рух без заборон… - пішли далі… заходимо в місто підгайці - москалі тільки-що вийшли в сторону німців - а серед міста набирають хлопців... у бандерівці… дівчата - красиві… підморгують - добре їсти дають - і добре одягнутись… а ми – хоч то було... ще тоді - а хлопці (ми) вже теперішні… добре знаємо що далі буде… - кажу йому: поки дійдеш до того берліна можуть сто раз вбити - залишайся… бо я йду додому… а він каже: знаю!.. але і тут москалі будуть брати владу в руки… можуть запросто убити… як бути? А йому я кажу: трохи втрясеться це все… тай підеш (певне і я також) через границі - в зону американської окупації… і переїдемо собі – запросто - в америку… ну - сам знаєш як-що буде?.. - на тому й вирішили - він пішов в бандерівці а я додому...
… я зранку прокинувся - розказую сон своїй галинці… слухала уважно… потім каже мені: ну ти й хитрожопий… жук!.. змитися хоче…
19.07.2018 р.