Того вечора Ксеня довго не могла заснути.
Начебто усе зробила: ляльок спати повкладала, колискову заспівала,
потім ще й сама умилася та зубки на ніч почистила. А спати все не хотілося.
І тоді вирішила Ксеня помалювати.
Сіла за письмовий стіл, та й почала звичайним олівцем по альбомному аркушу водити.
Водила, водила… Водила, водила... Аж поки на білому аркуші не з'явився чудернацький чоловічок, чимось схожий на дівчинку з коротеньким, що стирчить в усі боки, розпатланим волоссям.
- Ксеню, - раптом почувся мамин голос, - час у ліжечко!
- Уже! Уже лягаю, мамусю! – крикнула у відповідь Ксеня, слухняно закриваючи альбом, але відразу ж, начебто щось згадавши, відкрила його й написала поруч із чоловічком «КАЛЯКА-МАЛЯКА».
Прокинулося дівча від голосного схлипування. Хтось плакав. А тому, що була ніч, і в кімнаті було темно, тож розгледіти щось було важко.
- Хто б це міг бути? - тільки й встигла подумати Ксеня, як відразу ж почувся чийсь писклявий голосок.
- Ви тільки на неї подивиться! Вона ще й плаче! Начебто я неправду кажу! Та ж на неї дивитися гидко. Волосся - клоччя, сукня - мішок…
- Ну, навіщо так, Лялю. – зніяковіло промовив інший, але вже низький голос. – Вона ж невинувата.
- А мені яке діло? Невинувата! – знову почувся писклявий голосок. – Я правду кажу! Таким потворам, як вона, не місце серед нас. Я зі своєю красою та поруч із цим непорозумінням!
- Ну, досить! Досить, Лялю! Як тобі не соромно! А ще зразок краси… Краще б ти зразком доброти була, – не витримав тут низький голос.
- Доброти?! Навіщо? Хіба вона прикрашає? Мені це ні до чого. Я й так вродлива. Не рівня цій... Як її? Каляці-Маляці. У неї навіть ім'я бридке. Каляка-Маляка! Кажеш, Ведмедику, я недобра? А що, наша господарка ліпша за мене? Адже не я це опудало намалювала, ще й Калякою-Малякою обізвала.
Сумнівів не було, розмовляли лялька Ляля й плюшеве ведмежа.
І отут схлипування припинилося. Чийсь тихий, але упевнений, голосок раптом промовив:
- Не смій! Не смій ображати Ксеню! Вона добра! Вона все виправить. І ім'я виправить. От прокинеться й виправить.
Це заговорила Каляка-Маляка.
Ксені стало соромно, й вона почервоніла. Правда, ніхто цього не помітив, адже в кімнаті було темно.
А потім був ранок. І Ксеня все виправила, навіть ім'я.
«Як?» - запитаєте ви. А дуже просто! Для цього є ластик, кольорові олівці, нарешті. Але головне - так це є добре серце!