ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
Білий сон, чи сон під Новий рік
Снігопад? Йой, снігопад! Укриває все підряд: cела, ниви, ліс... Усе!
Білі сни з небес несе.
Сплять у нірках мишенята, cплять у дуплах білченята, у ставочках риби сплять... Зірочки рясні іскрять.
Та не спить оце, малята, ведмежа мале брунатне. Не дає малому спати, сніг, що випав, наче вата.
- Білий він, як цукор справжній! Ні, зефір! А може вафлі, бо хрусткий? Та ні! Напевно, молоко оце згущене…. Місяць теж на діжу схожий. Не пусту, а з медом, може! - меду ласого горнятко уявляє ведмежатко.
Сніг літає, сніг кружляє, землю щільно укриває...
- Це ж усе цукрова вата! - ведмежа збагнуло раптом.
Тихий стукіт у віконце... Ведмежа питає:
- Хто це?
Визирає... І... О диво! Там стоїть щось біле-біле.
- Ти мій сон? – мале питає. - Зачекай, я саме граюсь! Ще не час лягати в ліжко. Дай помріяти хоч трішки.
- Я не сон! – лунає в тиші. - Ось поглянь – у мене лижі! Я такий, як ти, ведмедик. Хутром лиш різнюсь від тебе. Тож виходь у двір, мій друже! Ніч сьогодні гарна дуже! Свято білих ведмежат та усіх лісних звірят.
- Ведмежат? Усіх звірят! Та от тільки би назад повернутися до хати, у пітьмі не заблукати, - ведмежа відповідає. Тихо двері відкриває... А за ними – ранок наче, видко все довкола, значить.
Незнайомець там чекає. Справжній він, бо не зникає. Посміхається, до речі, ще й говорить дуже ґречно:
- Що ж, знайомитись давай. І мене вже називай ти Сніжком. Ведмідь я сніжний, ріс у хащі Білосніжній. А тебе – Брунатик, знаю. Так тебе тут називають Заєць, Білка, всі пернаті. Та й табличка є на хаті.
План у нас такий, послухай... Наставляй, мій друже, вуха. Поспішаймо до Діброви, шлях до неї досить довгий. І веде той шлях повз кручу. Вітер дме отам колючий... Через гай, у сонній тиші, знадобляться, звісно, лижі... Через річечку-струмок морозець скував місток. Поспішаймо, що є сили, щоб до півночі ми встигли до Діброви вже добігти. Бо дзиґар почне там бити о дванадцятій, я знаю. Час усі по нім звіряють.
Вдвох на лижі станьмо, отже. Шлях нам здасться в них коротшим. Промайне, як уві сні. Лижі наші швидкісні!
Став Брунатик із Сніжком. Замигтіло все кругом. Понесли їх лижі живо, аж в очах їм зарябіло...
Тільки раптом - дивний гул, дужий вітер тут подув. Сніг здійнявся однією білосніжною змією...
А була то Хуртовина, Сніговія зла дружина. Казку хоче зіпсувати, ведмежат розчарувати.
Тож вона усе хурделить. Замітає... А до неї Холоднеча ще приспіла та огидно так занила.
- Що на свято поспішаймо? Ні, постійте! Я бо знаю, нас забули - Хуртовину та мене, її дитину.
Отже, з вами, друзі, підем, не пручайтеся. Не вийде! Бо, як буде нас забуто, то і вам отам не бути. Заметемо вас снігами. Ми не гратимемо з вами. Не знайти вам до обіду ані стежки, ані сліду.
Тут Брунатик наш злякався, білий ляку не піддався. Холоднечі гордо каже:
- Поведінку вашу вражу в тій Діброві кожен знає. І тому всяк уникає запросити вас на свято. З вами клопоту багато. Тож ми вас туди не візьмем, а удвох, як швидше, підем. Забирайтеся з дороги! Та несіть хутчіше ноги!
- То ви так! Тоді тримайтесь! Краще, телепні, здавайтесь! - Хуртовина закричала, закрутила, завищала. - Замету у чистім полі! Не побачите більш волі! Холоднеча вас застудить, не до свята вам тут буде!
Вихри Хузі підвивають, сніг до неба підіймають. Холоднеча холодить, лижі вкрасти норовить.
Ведмежата не здаються. За свободу гідно б'ються... Холоднечу відганяють та зубами зігрівають. А Сніжок ще приловчився, в гриву Хузі вже вчепився... І давай її тріпати, в клоччя ревно розривати.
Клоччя сніжне скрізь кружляє, ведмежатам заважає. Досягає бій вершини, бо вже гаряче, не зимно.
І отут чийсь голос чують :
- Розбишаки бешкетують?! В ніч веселощів й утіх хто здіймає вгору сніг?! Хто затіяв бійку? З ляку? Хто покаже задираку? Хто на свято йти не хоче, рік Новий стрічати отже?
Хуртовина вмить притихла.
- Від ведмедів, - каже, - лихо! Примирити я їх хтіла, ледве-ледве не зомліла. Вихри всі допомагали та добряче постраждали. Це засвідчить Холоднеча. Ось вона сидить, до речі.
Озирнулись ведмежата - Миколай спішить на свято. Віз ялинку й повернув, бо почув потужний гул.
- Кажеш, винні ведмежата? Зіпсувати хтіли свято? Не обманюйте, бо знаю, хто і де всім заважає, - тут Святий примружив очі. - І тому тепер я хочу в Хуртовини сніг відняти, Холоднечу заховати. Покараю зло отак - відішлю їх по хатах! Де сидіти їм доволі, доки вийти не дозволю!
А ведмедиків вітаю! В диво-сани хай сідають. Дуже радий їх зустріти. Миром треба дорожити!
Сніг скрипить, несуться коні. Вітерець їх жвавий гонить. Ось Діброва... Гра вогнів... Миколай... Та свято снів...
Білих снів під рік Новий. Там Брунатик повен мрій - не дає малому спати сніг, що випав, наче вата.
Білий він, як цукор справжній! Ні, зефір! А може вафлі, бо хрусткий? Та ні! Напевно, молоко ото згущене….
Місяць теж на діжу схожий. Не пусту, а з медом, може!
- Меду ласого горнятко! - облизнулось ведмежатко.
......................................................
Снігопад? Йой, снігопад! Укриває все підряд: села, ниви, ліс... Усе! Білі сни з небес несе.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Білий сон, чи сон під Новий рік
Снігопад? Йой, снігопад! Укриває все підряд: cела, ниви, ліс... Усе!
Білі сни з небес несе.
Сплять у нірках мишенята, cплять у дуплах білченята, у ставочках риби сплять... Зірочки рясні іскрять.
Та не спить оце, малята, ведмежа мале брунатне. Не дає малому спати, сніг, що випав, наче вата.
- Білий він, як цукор справжній! Ні, зефір! А може вафлі, бо хрусткий? Та ні! Напевно, молоко оце згущене…. Місяць теж на діжу схожий. Не пусту, а з медом, може! - меду ласого горнятко уявляє ведмежатко.
Сніг літає, сніг кружляє, землю щільно укриває...
- Це ж усе цукрова вата! - ведмежа збагнуло раптом.
Тихий стукіт у віконце... Ведмежа питає:
- Хто це?
Визирає... І... О диво! Там стоїть щось біле-біле.
- Ти мій сон? – мале питає. - Зачекай, я саме граюсь! Ще не час лягати в ліжко. Дай помріяти хоч трішки.
- Я не сон! – лунає в тиші. - Ось поглянь – у мене лижі! Я такий, як ти, ведмедик. Хутром лиш різнюсь від тебе. Тож виходь у двір, мій друже! Ніч сьогодні гарна дуже! Свято білих ведмежат та усіх лісних звірят.
- Ведмежат? Усіх звірят! Та от тільки би назад повернутися до хати, у пітьмі не заблукати, - ведмежа відповідає. Тихо двері відкриває... А за ними – ранок наче, видко все довкола, значить.
Незнайомець там чекає. Справжній він, бо не зникає. Посміхається, до речі, ще й говорить дуже ґречно:
- Що ж, знайомитись давай. І мене вже називай ти Сніжком. Ведмідь я сніжний, ріс у хащі Білосніжній. А тебе – Брунатик, знаю. Так тебе тут називають Заєць, Білка, всі пернаті. Та й табличка є на хаті.
План у нас такий, послухай... Наставляй, мій друже, вуха. Поспішаймо до Діброви, шлях до неї досить довгий. І веде той шлях повз кручу. Вітер дме отам колючий... Через гай, у сонній тиші, знадобляться, звісно, лижі... Через річечку-струмок морозець скував місток. Поспішаймо, що є сили, щоб до півночі ми встигли до Діброви вже добігти. Бо дзиґар почне там бити о дванадцятій, я знаю. Час усі по нім звіряють.
Вдвох на лижі станьмо, отже. Шлях нам здасться в них коротшим. Промайне, як уві сні. Лижі наші швидкісні!
Став Брунатик із Сніжком. Замигтіло все кругом. Понесли їх лижі живо, аж в очах їм зарябіло...
Тільки раптом - дивний гул, дужий вітер тут подув. Сніг здійнявся однією білосніжною змією...
А була то Хуртовина, Сніговія зла дружина. Казку хоче зіпсувати, ведмежат розчарувати.
Тож вона усе хурделить. Замітає... А до неї Холоднеча ще приспіла та огидно так занила.
- Що на свято поспішаймо? Ні, постійте! Я бо знаю, нас забули - Хуртовину та мене, її дитину.
Отже, з вами, друзі, підем, не пручайтеся. Не вийде! Бо, як буде нас забуто, то і вам отам не бути. Заметемо вас снігами. Ми не гратимемо з вами. Не знайти вам до обіду ані стежки, ані сліду.
Тут Брунатик наш злякався, білий ляку не піддався. Холоднечі гордо каже:
- Поведінку вашу вражу в тій Діброві кожен знає. І тому всяк уникає запросити вас на свято. З вами клопоту багато. Тож ми вас туди не візьмем, а удвох, як швидше, підем. Забирайтеся з дороги! Та несіть хутчіше ноги!
- То ви так! Тоді тримайтесь! Краще, телепні, здавайтесь! - Хуртовина закричала, закрутила, завищала. - Замету у чистім полі! Не побачите більш волі! Холоднеча вас застудить, не до свята вам тут буде!
Вихри Хузі підвивають, сніг до неба підіймають. Холоднеча холодить, лижі вкрасти норовить.
Ведмежата не здаються. За свободу гідно б'ються... Холоднечу відганяють та зубами зігрівають. А Сніжок ще приловчився, в гриву Хузі вже вчепився... І давай її тріпати, в клоччя ревно розривати.
Клоччя сніжне скрізь кружляє, ведмежатам заважає. Досягає бій вершини, бо вже гаряче, не зимно.
І отут чийсь голос чують :
- Розбишаки бешкетують?! В ніч веселощів й утіх хто здіймає вгору сніг?! Хто затіяв бійку? З ляку? Хто покаже задираку? Хто на свято йти не хоче, рік Новий стрічати отже?
Хуртовина вмить притихла.
- Від ведмедів, - каже, - лихо! Примирити я їх хтіла, ледве-ледве не зомліла. Вихри всі допомагали та добряче постраждали. Це засвідчить Холоднеча. Ось вона сидить, до речі.
Озирнулись ведмежата - Миколай спішить на свято. Віз ялинку й повернув, бо почув потужний гул.
- Кажеш, винні ведмежата? Зіпсувати хтіли свято? Не обманюйте, бо знаю, хто і де всім заважає, - тут Святий примружив очі. - І тому тепер я хочу в Хуртовини сніг відняти, Холоднечу заховати. Покараю зло отак - відішлю їх по хатах! Де сидіти їм доволі, доки вийти не дозволю!
А ведмедиків вітаю! В диво-сани хай сідають. Дуже радий їх зустріти. Миром треба дорожити!
Сніг скрипить, несуться коні. Вітерець їх жвавий гонить. Ось Діброва... Гра вогнів... Миколай... Та свято снів...
Білих снів під рік Новий. Там Брунатик повен мрій - не дає малому спати сніг, що випав, наче вата.
Білий він, як цукор справжній! Ні, зефір! А може вафлі, бо хрусткий? Та ні! Напевно, молоко ото згущене….
Місяць теж на діжу схожий. Не пусту, а з медом, може!
- Меду ласого горнятко! - облизнулось ведмежатко.
......................................................
Снігопад? Йой, снігопад! Укриває все підряд: села, ниви, ліс... Усе! Білі сни з небес несе.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію