Осіння пора у багряне усе одягає,
Юрбою у школу весела іде дітвора.
І новий учитель уперше урок починає,
Торує дорогу у світлу країну Добра.
Що учням розкаже? Як слово його озоветься,
Що має узяти у ньому дитяча душа?
У голосі тремор, і пташкою серце заб’ється,
Підказує розум важливі і мудрі слова.

Учитель, учитель, учитель,
Учням серце відкриє своє.
Учитель, учитель, учитель,
Насіння добра у дитячій душі проросте.

Минають уроки, міняються класи і діти,
І дзвоник останній на очі сльозу наверта.
У мрію далеку молодь бажає летіти.
Чи їм помагатиме твоя наука Добра?
Лягає рушник на далеку і довгу дорогу,
На ньому дитина керунок собі обира.
Але є утіха, коли до шкільного порогу
У будні чи свята до вчителя хтось завіта.

Учитель, учитель, учитель,
Дітям серце дарує своє.
Учитель, учитель, учитель,
У кожного учня у ньому є місце своє.

А роки летять, як розпряжені коні по полю,
І їх упіймати, а чи повернути - дарма.
Уже твої учні у школу онуків заводять,
Питають : «Де вчитель?». І тихо почують: «Нема…».

Учитель…Учитель…Учитель…
Віддав учням серце своє,
Учитель, учитель, учитель,
У пам’яті їхній і долі дітей… оживе.
1998