(Про синергію живопису, поезії, музики, філософії в творчості одного митця).

Досліджуючи живопис як різновид мистецтва, щораз більше переконуюся, що він перебуває в синергетичному зв’язку з музикою, поезією, красним письменством. Окрім того, спроба розглянути творчість художника загалом, або навіть окремо взятий твір, без допомоги «інструментів» філософії, психології, приречена щонайменше на часткову невдачу…

Звичайно, погляд пошуковця з таких «відправних точок» є суб’єктивним (особливо в есеїстиці), але, може якраз в цьому і криється привабливість, оригінальність, саме такого підходу…

Тарас Усик, - архітектор за освітою і живописець – абстракціоніст, графік, творчість якого насичена різнобарв’ям яріючим, вогнистістю, оптимізмом не тільки кольорів, а і смислів. Різноманітні сенси, музичні мелодії, віршовані рядки, невидимо вплетені в коло, в якому вони переходять, переливаються з одного «стану» в інший. А коло, це одне з перших уявлень дитини, що народилася, воно уособлює для неї обличчя матері. Символічність кола дуже значима в подальшому зростанні і формуванні людської особи. Філософ М. Мамардашвілі твердив: «Символ – як вираження космічного характеру свідомості…».

Картини, що народжуються з – під пензля художника є дітьми стосовно до батька – художника, тому поза ними (уявно) проглядається обриси творця робіт…

Тарас Усик постійно мешкає в Ужгороді, окрім студентських років проведених в Києві; це і його місто, і в нього є свій Ужгород, в якому багато соборів… Поетка Надія Панчук у вірші без назви висловилася якнайкраще:

«Не треба нікуди їхати,
треба домовитися з містом:
будьмо незнайомі!
І місто дотримає слова.
Знайомі провулки відкриють
грамофончики перших мальв,
повних нової музики…».

Малярство митця і про велич, велич соборів, велич кольорів оптимізму, велич не приземлену, а піднесену… В першій чверті ХХ століття у Швейцарії вчений Рудольф Штайнер організував наукове товариство, засноване на думці, що Всесвіт цілком знаходиться в душі людини, і що душа здатна на активність незмірно більшу, ніж це визнає сучасна психологія.

Уродженець Ужгорода Юліан Улибін у книжці «Моно» «поцілив» влучно: «Місто сильно змінилося, стало яскравішим, голоснішим, вищим, але в той же час кудись щезла його душа…». Тарас Усик у кожну картину вкладає частку душі, тому «… ті, хто великий, - у злі, в добрі, - гребують копіями. Вони шукають досконалість оригіналу…», - так мовив А. Мейчен устами героя свого твору.

У кожного свій шлях життєвий, деякі народи вважають, що він накреслений від моменту народження.. Шляхи – дороги різні, від вибору індивіда теж щось залежить, чи прошкувати прямою дорогою, чи дертися вгору, буває і збиваються на манівці. Долаючи перешкоди, варто рухатися вперед, любити дороги, бо це і постійні відкриття чогось нового.

У своїх «Споминах» Юрій Вівташ писав: «Якими б духовними манівцями не блукав протягом життя (а це були насамперед філософія екзистенціалізму та ідеологія контркультури) – а все частіше притягувало до берега, до суворого хліба, до Бога…».

В роки дитинства поета і філософа (Вівташа), а він з Китайгорода (Січеславщина), там стояли три козацьких храми – церква Успіння, святого Миколая та святої Варвари Великомучениці… У зрілому віці він писав: «Вони ніби висіли. Вони були самодостатніми…».
Художник ходив безліч разів різними вулицями свого міста, та все частіше зупиняв погляд на будові Собору, так і з’явилися картини – від «Собору I» до «Собору V», «Готика»; на нещодавній персональній виставці митця привертала увагу робота… «Собор». Велика не тільки за розміром, там побачиш – на тлі фіолетового верху, різні тони і півтони брунатного, внизу – «втручання» ніжно – бузкового, але головне – Світло… Знаний філософ Сергій Кримський колись казав: «На київських церквах, особливо старих, є репіди. Знаєте, що це таке? Це світло, добуте в темряві печер праведниками і екстраговане наверх…».

Щодо співзвучності і синергетизму малярства і музики… На багатьох полотнах вирують пристрасті кольору своєю сонцеликістю, вогнистістю, наче краплини води під променями світила виблискують множинами відтінків… Тут можна почути – і мелодику авторства Дідьє Маруані, і мотиви композиції співачки Нати Жижченко (Онука) – «Місто», і багато робіт пронизані елементами музичного напряму II половини ХХ століття, пуантилізму (фр. pointilisme, крапка). Я не про письмо крапкове в тлумаченні мистецтвознавчому, а про те, що…

Пуантилізм складає велику ціну кожному окремому звуку. Щоб була нагода почути кожен звук, відчути його красу і важливість, віртуально накреслити пунктиром лінію звуку у просторі, та чекати появу наступного. Пуантилізм використовували у своїх творах композитори К. Штокгаузен, Л. Ноно. Це твори непрості для сприйняття.

Зупинімо погляд на окремих картинах, - «Весела танцівниця» - політ радості танцю, дух карнавалу панує; натюрморт «До сніданку» - кавник на столі, пляшка з – під молока, яблуко справа і зліва, усе виписано на біло – сірувато – блакитному тлі; «Перша школа», що має вигляд фортеці знань над Ужем…

І поетичні рядки Лідії Повх ( з вірша «Ужгородський пейзаж»):

«Ще кава – серед музики зими,
Серед розлук і зустрічей у праці.
А сніг – лише білила реставрацій
На тих полотнах, що сходили ми».

Ці віршовані слова дотичні до «Корзо», центральна пішохідна вулиця, святкова…(пора року при такому тлумаченні значення не має…).
«Рибальські човни», вітрильники, і - щоб мандрувати по морю, це для романтиків… Планету нашу можна сприймати і як корабель, а ми всі, земляни, схожі на подорожувальників з різних країн, котрі мають намір сходити з пароплава у різних портах…

«Помаранчевий вітер», це та картина, що затримує увагу споглядаючого. Колір, що має в собі потужну енергію, силу, потяг до волі, штовхає до самопізнання і подорожей ( а це заледве не синоніми!). В культурі Індії він символізує Сонце, а в наш час став офіційним кольором буддизму. Помаранчевий вітер принесе добрі зміни, хочеться вірити…

«Кольорові думки», є така серія картин… Богдан Чепурко у розвідці «Українці» повідав: «Білий» світ вбирає у себе всі кольори, зокрема й «красний»: «зелений із синьо – жовтого» та «червоний». Слова гаївки «Ой прийшла весна, ой прийшла красна» можна трактувати як зелене пришестя відродженої природи, розбудженої творящим сонцем. Для потойбіччя лексема «красний» трактується як відтінок червоного, «сонячноразящего» (червоною китайкою покривають померлого, але для живого, земного виміру, світу видимого – «красним» (святковим, гарним) доречно вважати зелений колір. Такі два значення слова «красний» доповнюють наші уявлення про два світи. Невипадковий, очевидно, збіг червоного (кров) і зеленого (барва рослинного світу). ВСЯ КРАСА В ЖИТТІ, ЯКЕ Й УОСОБЛЮЄ ЧЕРВОНО – ЗЕЛЕНА СУБСТАНЦІЯ: ВОГОНЬ ЖИТТЯ І ЖИВА ВОДА ІСНУВАННЯ…».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.