(Начерки про окремі риси малярства Івана Дідика, Надії Дідик, Наталки Мирончук – Дідик).

Вступ перший.

В ХVII столітті стала відомою формула Декарта: «Cogito,ergo sum» (Думаю, значить існую). Цією формулою було задано курс на однобічне визначення сутності індивіда, - раціоналізм орієнтований на інтелект. Під її впливом утверджувалося призначення людини, - як людини розумної. Схема «працювала», і не одне століття. А як же Душа? Вона при такому трактуванні опиняється десь на узбіччі дороги Життя…

Тому митці і намагаються засобами малярськими відтворити образ людини не лише як Homo sapiens, а й Homo sensus (Людина відчуваюча) і Homo faber (Людина діюча)…

Мистецька родина Дідиків, яка своєю творчістю, педагогічною діяльністю, та власне й самою присутністю, - є окрасою старовинного закарпатського Ужгорода. Обидві доньки пана Івана та пані Надії мисткині, Наталка Мирончук - Дідик і Іванка Войтович, яка мешкає у Львові.

Вступ другий.

Коли мислитель Тарас Возняк мовив слово про свою книжку «Метафізика Карпат». зауважив і таке: «Це сплата боргу перед своєю малою Батьківщиною. Хоча може, ця мала батьківщина і є єдиною. Останніми роками я зі здивуванням виявив, що попри всі подорожі інтелектуальними, і не тільки, світами, емоційна прив’язка до малої батьківщини – передгір’я Карпат у мене не змінилася, а радше зміцніла. Я не став людиною світу…».

Пронизливі, проникливі слова, і дуже правильні, як на мій погляд. Бо космополіти, що блукають по різних усюдах, і їм здається, що будь – де вони вдома, а може, домівки як такої, у них взагалі немає. Людина, котра не має відчуття перебування чи то вдома, чи в гостях, є позбавленою чогось важливого, суттєвого…

Основа тексту.

Розпочну розповідь з тих рис живопису, що є спільними для родини митців, бо поза ними, то яскраві індивідуальності в малярстві Закарпаття, і не тільки…

Перетворення світу здійснюється через наповнення картин метафізичним змістом; в їх роботах найбуденніші речі і явища природи набувають психологічного, опоетизованого, музичного підтексту…
У структурах сюжетів, специфіці окремих подій і мотивів, у індивідуальному баченні стихій Природи, рослинного світу, скрізь помітні почуття авторів, бо вони закладені в картини. Різні твори митця віртуально «гуртуються» у одну цілісну і неповторну роботу його малярського буття…

Праця по використанню можливостей барв, відтінків, тонів, півтонів, а вона безмежна, демонструє духово – пошуковий неспокій художників. Світло сонця біле і відбивається теж білими промінцями. Здається, ми мали б бути оточені всуціль біло – чистим довкружжям. Але це не так. Будь – який матеріал різним способом «ковтає» частинки світла, чи то перетворює їх на інакші промені. Тільки хвилі якоїсь протяжності, котрі залишаються, відбиваються, і їх бачать очі людські. Колір живих організмів і різних об’єктів визначається барвами відбитого світла…

Іноді в парках, скверах, трапляються клени з червонуватим листям, буки з пурпуровим. На перший погляд вони вносять кольорове пожвавлення в монополію зеленого. Та фахівці вважають, що у цих дерев порушений обмін речовин. Людині ж властиво вподобати щось оригінальне, не звичне. І хіба це погано?

В їхніх малярських роботах вбачаю непрямий вплив філософії Р. Емерсона і трансценденталістів, які тримаються думки, що Природа є духовим фундаментом буття. В природі раз по раз неоднаковим чином відкриваються Вищі Сили (Бог)… Дослідження природи уподібнюється до пошуку своєї ідентичності.
Коли людина перебуває наодинці з Природою, то трапляється і справжній переворот її попередніх поглядів на реальність…

Проявляється у малярстві живописців і кордоцентризм. Емоції, ліризм, сентиментальність. .. Ось звідки й витікає відома світові українська пісенність і поетичність. Почувати і сприймати серцем…

Аристократизм, вишуканість, тонка естетика живе в їх роботах. Мілан Кундера («Завіса») писав так: «Естетичні поняття стали мене цікавити лиш в той момент, коли я помітив їх екзистенційні коріння; коли я став їх сприймати як екзистенційні поняття; поскільки люди прості або витончені, розумні або тупі постійно зіштовхуються в своєму житті з прекрасним, звироднілим, високим, комічним, трагічним, ліричним. драматичним. з дією, з мінливостями, з катарсисом або, якщо говорити не про такі філософські поняття, з агеластією (невміння сміятися), з кітчем, з вульгарністю, всі ці поняття суть стежинки, котрі ведуть до різних аспектів існування, не доступним ніяким іншим способом…».

Іван Дідик. Визнаний Майстер пастелі, пан Іван тут перший серед рівних на всеукраїнському рівні, як Василь Скакандій у акварелістиці. Переводиш погляд від «Вечоріє» до «Славське», від «Гірської річки» до «Вечір на озері». Ці картини мають потужний асоціативний вплив на споглядаючого… Здавалося,усе довкола наповнене Тишею, Таїна… Місяць, мов жариною підсвічується, застиг у нічному небі. Куди не поглянеш, заліснені гори, вони теж завмерли, освітлені отією кітвою ночі, і десь вдалині гори ледь – ледь сягають краю небес…

Головними дійовими особами спільноти є люди, а лісу – дерева. Гастон Башляр вбачав спорідненість між людською особою і деревом, почуймо: «Пряме дерево – явлена зору сила, що підносить земне життя у голубе небо,дерево – то «постійний взірець героїчної прямизни». Акцентується увага на їх виструнченій вертикалі, вони «дивляться» вгору… Дерева містять у собі і антагонізми: вершина – коріння, радість – сум. зелені барви життя і жовтувато сірі відтінки поступового відмирання…

Літературний персонаж О. Кобилянської з твору «Через кладку» (Нестор Обринський) казав таке: «Під час місячних ночей, як хоч би й от таких, як нині, душа моя неначе багатіє, неначе одчиняється для чогось – когось – то; неначе розширюється. В ній починає оживлятися щось, що вднину мовчить, а не знаходячи грунту для своїх зворушень, ніжніє й починає перемінятися в пісню чуття, з’єднуючись несвідомо з природою й такою беззвучною піснею ночі…».

У його картинах чи то на полотні, чи на склі змодельований світ за сприяння мітомислення і окремі образи ландшафтів довкілля «корінням проростають» із мітології і демонології давніх наших предків. Міт і глибинна психологія знаходяться у тісному зв’язку, взаємно «переплітаються». Тут присутнє первинне переживання, воно не має слів і форм, будучи видінням «у дзеркалі», є і сильним передчуттям, яке потребує обов’язкового самовираження…

Незаперечним є сугестивне наповнення картин автора: від мажорного настрою (але стриманого) до щемної меланхолії. Пояснення настроїв можна віднайти в їх архетипному характері. Вони промовляють до самих глибин єства глядача, виникає справжня симфонія почуттів.

Погляньмо на картини живописця, де зображений так люблений ним Ужгород – «Вулиця Капітульна». «Старий Ужгород». «Ужгородська вулиця»…
Вірш без назви Надії Панчук так суголосний з духом цих робіт:

«… Незнане місто,
чисте і зелене,
вибагливі овали
тихих площ –
неначе сон чийсь
заблудив до мене –
комусь наснилось,
а мені – збулось…».

Надія Дідик (в дівоцтві Боднар). Послухаймо, що каже мисткиня: «Малюю настрій, стараюся побачену мить зафіксувати. До Революції Гідності переважно використовувала спокійні тони, лагідні, після 2014-го у моїх роботах з’явився чорний колір…». Особливий статус мають натюрморти, вони елегантні, витончені, сповнені красою зображуваного. У двох творах помітив певну легку спорідненість з письмом К. Звіринського, (суб’єктивність)це – «Натюрморт» і «Натюрморт з підсвічником».

Пані Надія авторка вражаючих абстракцій, серед яких – «Міраж», «Таємниця Всесвіту», «Лабіринти» (диптих), чимале місце займають монотипії – «Крізь віки», «Горянська ротонда», «Мелодія вітру». Багато картин наповнені музичними мелодіями, то символи звучать… Це те малярство, яке на власний штиб сприймає і розуміє усе довкілля. То і рідкісне вміння передати почування, бачення, за допомогою тваринних, рослинних, пташиних символів. З окремими символами художниця себе ідентифікує (припущення).

Є картини котрі поширюють аромат, аристократичний… Петер Воллебен («Таємниче життя дерев») писав: «…. Проте вони (дерева) привертають до себе увагу в інший спосіб – ароматичними речовинами. Ароматичні речовини як засіб спілкування? Відоме таке й серед нас, людей, - навіщо інакше ми використовували б усі ці дезодоранти й парфуми?....».

Міські пейзажі Надії Дідик достойні будь – якого елітного музею чи домівки справжнього колекціонера. Придивімося хоча б до двох взірців – «Куточок старого Ужгорода» і «Ніч у старому місті». Як поетичний коментар просяться слова з шедевральної поезії Мар’яни Нейметі:

«І час вертатися домів
На Срібну, Вінничну, Високу,
Де в теплім куреві дворів
Ще сяють лувгоші солодкі
І світить кальга уночі
Годинник вже мовчить на турні.
В замках обернуто ключі
На Замковій і Капітульній».

Пані Надія автор альбому – посібника «Основи композиції». Мілан Кундера (твір «Завіса») наголошував: «… Оскільки композиція – це не просто технічна майстерність, вона несе в собі оригінальність стилю автора, вона являється також знаком справжності кожного окремого роману…».

Двоє дівчаток у родині Дідиків (Наталка і Іванка) зростали у мистецькій атмосфері. Наталка згадує: «Тато ставив етюдник і малював, а ми спостерігали. Роздивлялися, а що ж нас оточує … Найперші наставники у малярстві – батьки, але, я сама себе запрограмувала на поступлення в мистецький коледж, а згодом, у Львівську академію мистецтв. Був такий випадок, картини студентів, які перемогли на одному з конкурсів, а серед них і моя, потрапили у місто Такасакі (Японія). Щодо письма, то малюю те, чого прагне моє єство…».

Переглядаємо немалу частку доробку Наталії Мирончук – Дідик, картина змінює картину, це і – «Різдвяний карнавал», «Коляда», «Ужгород», «Гори – писанки», «Ранок», «Ужгородський замок», ще ряд творів…

Вогник душі Наталки і його тепло передаються полотнам, без сумніву там живе поетика і музика, там буяє палітра ніжних кольорів…

«А мене маленький вогонь тільки бавить,
як барвистий метелик,
а великий теж притягує очиститись –
полинути у синю безодню
червонувато – білими язиками.
Вогнепоклонство…
…Проте я не стверджую, що можу
якось відрегулювати власне горіння…»,
-
з Василя Рубана («Химера», поезії).

Самотність, одна з проблем сучасного людства. Самотність – це різновид знедоленості, бо можна бути посеред людей, і водночас… бути самотнім. Тоді і життя може видатися безглуздим. Цій темі в кіно віддали данину М. Антоніоні і І. Бергман. Кіно – герої Бергмана переважно заможні люди, попри те, нещасливі…

Мистецтво кіно, театру, живопису володіє отією силою, що здатна у жорстоку дійсність сьогодення додати добра, милосердя і тепла. Цебто, людина повинна була б сприймати те ж малярство, з усіма його умовностями. Це може посприяти відновленню зв’язку між людьми, спочатку комунікативного, а потім і… Адже ми навчилися мовчати.

Одним із оригінальних явищ у царині музики попереднього століття була поява конкретної музики. Вона не використовує музичні звуки як систему, а заміняє різноманітними акустичними ефектами, звуковими проявами життя. Винахідник цього стилю – П’єр Шеффер (композитор і інженер – акустик). А найвідоміший твір називається «Симфонія для однієї людини», створена Шеффером у співпраці з П. Анрі. У творі почуємо шуми природи і міста, змінені звуки голосу людини і музичних інструментів. Конкретна музика – це той напрям, де непотрібний інструмент, а також і виконавець. УСЕ В ОДНІЙ ПЕРСОНІ ПОЄДНУЄ АВТОР, за допомоги електронної апаратури.

А кожна картина пишеться теж для окремо взятого шанувальника, бо її сприйняття у кожного своє. Конкретна музика має невидиму мелодійну прив’язку до картин мисткині.

У II половині XX століття у музичній культурі з’явився і напрям – соноризм, у якому визначальним є барвистість звучання, моменти переливання звуку у звук. Ці здобутки брали «на озброєння»: А. Шнітке, В. Кіляр, Р. Щедрін. Одним з компонентів малярства може бути живописний соноризм, він властивий творчості всієї мистецької родини.

Прикінцеве слово.

Зацитую ще раз М. Кундеру ( це ніяк не зашкодить тексту), бо він чітко означив те, що і творить славна мистецька родина Дідиків: «Мистецтво не духовий оркестр, що акомпонує ходу Історії. Його завдання – створити свою власну історію…».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.