Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
2026.01.21
01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Радій...
А правда у вічі - завжди моветон.
Мовчи у хустинку чи шнапс - велемудро,
коли промовляє огрядний патрон:
"Давайте бухати, а праця - на утро".
Не варто казати про курс - навмання,
проекти із хибами, з ганджами "смєти".
Якщо ти сідаєш на правди коня,
то шлях манівцями, тобі - у поети.
Між мушель розкритих, рожевих перлин
побачиш пластмасові торси і кулі.
Усе перемеле Високості млин:
і липи одквітлі, і пера зозулі.
Прокраяти мусиш лахміття брехні,
ще зопалу звалиш у крейді боввана.
Опінії пишуть на сцені, в пивній...
Тобі ж - репутацію створять погану.
А правда - зіжмакана, кинута на
прослави і розкошів кедрові шкіци.
Радій - хмаровиння, смугаста луна...
І жменя піску - з берегів Біарріца.
2015
Усі оці нестерпні люди" - написав Франсиско Гавілан.
А вірш мій
Загалом
Усі оці нестерпні люди
Несуть закони, іскри, сіті..
Гойдають палі, амплітуди...
Тікай у ліс чи на Гаїті...
Поставлять в коло, під березу,
Зітнуть вітрило, сволок, пальму...
Ну як мені між вас - тверезій -
Постійно тиснути на гальма?
Ховали очі, саквояжі,
Летіли - на табло без дати...
Герої, милиці на сажі...
І холоднеча серед вати...
Усі оці хороші люди
Украли хвилю чи вбивали
За дозу, чин, екстаз, ескудо,
За текст, піар, петельку, сало...
Усі оці - сердечні, тихі -
Несли каміння, щастя, лихо...
На тлі печер і хмарочосів -
Чорняві, білі, рудокосі...
Усі великі та зугарні
Шукали Нарнію намарно.
Меткі, підвітряні та горді
Пройшли цмоковини, фіорди...
Гортали Біблію, талмуди,
Здирали шкіру, наст, облуди,
Пінгвінів гріли, сніг смоктали,
Перетікали в Стікс, аннали...
Ставали врешті міддю, мохом.
О, Боже милий...
О епохо...
2015
Себе не пригаси.
Горіння - соло.
Вітри розвіють сум і попілець...
І буде правда - без`язика, гола,
Як придиванний вигнутий стілець.
І десь отам, де жаб`ячі хорали,
А діда Оха погляд - мов ропа,
Гойднуться ті, що красно помирали,
І скаже перша з мокрих:"Ти сліпа...".
І буде небо, птахолови, сіті.
Мов тога Аристотеля, туман...
І ти стечеш у рідне буйноцвіття,
Де бюст Родена гріє клептоман.
А поки що - висвітлюй всі кути,
Де пута, кості, тупіт пустоти...
2014
Кудись долетиш...
А ти зупинися. А ти відпроси
Для себе промінчик, жарину роси...
Не треба погоні. Не варто в юрму.
Не вчи ні врага, ні відчайну куму.
Дивись: полуниця до стежки повзе,
Квітує, не знає чуток із газет...
А ти розпросторся! Пульсує мішень.
Так біло – над світом убивств, одкровень...
Тепер недосяжна. Фільмуєш сама.
А десь дерибани, вогні сінема...
Лягають у трави, під скрегіт коліс…
Ти – маятник, привід (не привид) і вісь.
Ти слухала, мліла, ти йшла повз тунель.
Пощезник манив до гурточків, капел.
Циганка наперсток міняла на дім.
Кивали гаркавці:«Полегшає всім»...
Лети...
Хилитайся...
Кудись долетиш.
Найперші набутки: спрозорення й тиш.
Не бійся, що скажуть шаленці:«Ату!».
Нехай собі ділять кіот, пустоту...
Годинника точність і спокій орлиць –
Над вирвами віри і вишкіром лиць.
2014
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Радій...
https://www.facebook.com/1484396788484587/photos/a.1484414598482806/1638637743060490/?type=3&theater
ілюстрація
А правда у вічі - завжди моветон.
Мовчи у хустинку чи шнапс - велемудро,
коли промовляє огрядний патрон:
"Давайте бухати, а праця - на утро".
Не варто казати про курс - навмання,
проекти із хибами, з ганджами "смєти".
Якщо ти сідаєш на правди коня,
то шлях манівцями, тобі - у поети.
Між мушель розкритих, рожевих перлин
побачиш пластмасові торси і кулі.
Усе перемеле Високості млин:
і липи одквітлі, і пера зозулі.
Прокраяти мусиш лахміття брехні,
ще зопалу звалиш у крейді боввана.
Опінії пишуть на сцені, в пивній...
Тобі ж - репутацію створять погану.
А правда - зіжмакана, кинута на
прослави і розкошів кедрові шкіци.
Радій - хмаровиння, смугаста луна...
І жменя піску - з берегів Біарріца.
2015
Усі оці нестерпні люди" - написав Франсиско Гавілан.
А вірш мій
Загалом
Усі оці нестерпні люди
Несуть закони, іскри, сіті..
Гойдають палі, амплітуди...
Тікай у ліс чи на Гаїті...
Поставлять в коло, під березу,
Зітнуть вітрило, сволок, пальму...
Ну як мені між вас - тверезій -
Постійно тиснути на гальма?
Ховали очі, саквояжі,
Летіли - на табло без дати...
Герої, милиці на сажі...
І холоднеча серед вати...
Усі оці хороші люди
Украли хвилю чи вбивали
За дозу, чин, екстаз, ескудо,
За текст, піар, петельку, сало...
Усі оці - сердечні, тихі -
Несли каміння, щастя, лихо...
На тлі печер і хмарочосів -
Чорняві, білі, рудокосі...
Усі великі та зугарні
Шукали Нарнію намарно.
Меткі, підвітряні та горді
Пройшли цмоковини, фіорди...
Гортали Біблію, талмуди,
Здирали шкіру, наст, облуди,
Пінгвінів гріли, сніг смоктали,
Перетікали в Стікс, аннали...
Ставали врешті міддю, мохом.
О, Боже милий...
О епохо...
2015
Себе не пригаси.
Горіння - соло.
Вітри розвіють сум і попілець...
І буде правда - без`язика, гола,
Як придиванний вигнутий стілець.
І десь отам, де жаб`ячі хорали,
А діда Оха погляд - мов ропа,
Гойднуться ті, що красно помирали,
І скаже перша з мокрих:"Ти сліпа...".
І буде небо, птахолови, сіті.
Мов тога Аристотеля, туман...
І ти стечеш у рідне буйноцвіття,
Де бюст Родена гріє клептоман.
А поки що - висвітлюй всі кути,
Де пута, кості, тупіт пустоти...
2014
Кудись долетиш...
А ти зупинися. А ти відпроси
Для себе промінчик, жарину роси...
Не треба погоні. Не варто в юрму.
Не вчи ні врага, ні відчайну куму.
Дивись: полуниця до стежки повзе,
Квітує, не знає чуток із газет...
А ти розпросторся! Пульсує мішень.
Так біло – над світом убивств, одкровень...
Тепер недосяжна. Фільмуєш сама.
А десь дерибани, вогні сінема...
Лягають у трави, під скрегіт коліс…
Ти – маятник, привід (не привид) і вісь.
Ти слухала, мліла, ти йшла повз тунель.
Пощезник манив до гурточків, капел.
Циганка наперсток міняла на дім.
Кивали гаркавці:«Полегшає всім»...
Лети...
Хилитайся...
Кудись долетиш.
Найперші набутки: спрозорення й тиш.
Не бійся, що скажуть шаленці:«Ату!».
Нехай собі ділять кіот, пустоту...
Годинника точність і спокій орлиць –
Над вирвами віри і вишкіром лиць.
2014
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
