https://www.facebook.com/1484396788484587/photos/a.1484414598482806/1638637743060490/?type=3&theater
ілюстрація

А правда у вічі - завжди моветон.
Мовчи у хустинку чи шнапс - велемудро,
коли промовляє огрядний патрон:
"Давайте бухати, а праця - на утро".

Не варто казати про курс - навмання,
проекти із хибами, з ганджами "смєти".
Якщо ти сідаєш на правди коня,
то шлях манівцями, тобі - у поети.

Між мушель розкритих, рожевих перлин
побачиш пластмасові торси і кулі.
Усе перемеле Високості млин:
і липи одквітлі, і пера зозулі.

Прокраяти мусиш лахміття брехні,
ще зопалу звалиш у крейді боввана.
Опінії пишуть на сцені, в пивній...
Тобі ж - репутацію створять погану.

А правда - зіжмакана, кинута на
прослави і розкошів кедрові шкіци.
Радій - хмаровиння, смугаста луна...
І жменя піску - з берегів Біарріца.


2015

Усі оці нестерпні люди" - написав Франсиско Гавілан.
А вірш мій

Загалом

Усі оці нестерпні люди
Несуть закони, іскри, сіті..
Гойдають палі, амплітуди...
Тікай у ліс чи на Гаїті...
Поставлять в коло, під березу,
Зітнуть вітрило, сволок, пальму...
Ну як мені між вас - тверезій -
Постійно тиснути на гальма?

Ховали очі, саквояжі,
Летіли - на табло без дати...
Герої, милиці на сажі...
І холоднеча серед вати...

Усі оці хороші люди
Украли хвилю чи вбивали
За дозу, чин, екстаз, ескудо,
За текст, піар, петельку, сало...

Усі оці - сердечні, тихі -
Несли каміння, щастя, лихо...
На тлі печер і хмарочосів -
Чорняві, білі, рудокосі...
Усі великі та зугарні
Шукали Нарнію намарно.

Меткі, підвітряні та горді
Пройшли цмоковини, фіорди...
Гортали Біблію, талмуди,
Здирали шкіру, наст, облуди,
Пінгвінів гріли, сніг смоктали,
Перетікали в Стікс, аннали...
Ставали врешті міддю, мохом.

О, Боже милий...
О епохо...

2015


Себе не пригаси.
Горіння - соло.
Вітри розвіють сум і попілець...
І буде правда - без`язика, гола,
Як придиванний вигнутий стілець.

І десь отам, де жаб`ячі хорали,
А діда Оха погляд - мов ропа,
Гойднуться ті, що красно помирали,
І скаже перша з мокрих:"Ти сліпа...".

І буде небо, птахолови, сіті.
Мов тога Аристотеля, туман...
І ти стечеш у рідне буйноцвіття,
Де бюст Родена гріє клептоман.

А поки що - висвітлюй всі кути,
Де пута, кості, тупіт пустоти...

2014

Кудись долетиш...

А ти зупинися. А ти відпроси
Для себе промінчик, жарину роси...
Не треба погоні. Не варто в юрму.
Не вчи ні врага, ні відчайну куму.

Дивись: полуниця до стежки повзе,
Квітує, не знає чуток із газет...
А ти розпросторся! Пульсує мішень.
Так біло – над світом убивств, одкровень...

Тепер недосяжна. Фільмуєш сама.
А десь дерибани, вогні сінема...
Лягають у трави, під скрегіт коліс…
Ти – маятник, привід (не привид) і вісь.

Ти слухала, мліла, ти йшла повз тунель.
Пощезник манив до гурточків, капел.
Циганка наперсток міняла на дім.
Кивали гаркавці:«Полегшає всім»...

Лети...
Хилитайся...
Кудись долетиш.
Найперші набутки: спрозорення й тиш.
Не бійся, що скажуть шаленці:«Ату!».
Нехай собі ділять кіот, пустоту...

Годинника точність і спокій орлиць –
Над вирвами віри і вишкіром лиць.

2014