Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
2026.08.19
20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2026.08.19
19:09
скажи мені скажи
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
2026.08.19
18:35
Націоналіст не нацист – есей
0 Українцям на часі.
1 Є країни з титульними націями.
2 Є в цих краях гості – етнічні діаспори.
3 Є націоналізм в них.
4 Є національна держава, що піклується за свій народ, спонукає до бажання бути тут, або поверн
2026.08.19
15:45
Поклич мене зажуреним сонетом -
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
2026.08.19
14:51
Сусідський кіт зайшов до хати,
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
2026.08.19
13:55
Яка палка гармонія і дикість
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
2026.08.19
10:38
Дарунок Середземного моря
«Помста – це напій, який найкраще смакує,
коли він зачерпнутий з глибин моря».
Афоризм Стародавнього Єгипту
…Центуріон піднімає руку, даючи знак своїм людям оточити сходи. Позаду нього чути шум прибою Егейського мор
2026.08.19
07:54
Наближається вже осінь,
Раз у мене за вікном
Зароїлись дружно оси,
Зграї ластівок кругом.
Вже затьмарюється далеч
І по травах суне дим, -
І тривожно кряка галич
На городи та сади.
Раз у мене за вікном
Зароїлись дружно оси,
Зграї ластівок кругом.
Вже затьмарюється далеч
І по травах суне дим, -
І тривожно кряка галич
На городи та сади.
2026.08.18
20:06
у сутінок
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
2026.08.18
17:45
Гребці налягають на весла -
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
2026.08.18
14:39
В нього чоботи вкрилися пилом,
аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Терен (2018) /
Вірші
Компенсація втраченого
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Компенсація втраченого
І
Буває соромно мені
за несодіяне на часі:
не бив лихої кацапні,
не дав у вухо костомасі,
не уберігся відкоша,
не анґажований у п’янці...
Не підійшла моя душа
аполітичній вишиванці.
Та мало що де не було,
аж поки кануло у Лету.
Нема межі нейтралітету...
Коли заточене стило
не колупає люте зло –
буває соромно поету.
ІІ
Душа веде свою війну,
хоча, доведена до краю,
то упирається в стіну,
то у провалля зависає.
Історію учили всі –
і москалі, і українці,
але умремо поодинці
і кожен у своїй Русі.
Та годі гибіти рабами
і хлібосолити орді!
За неї випили. Віками
стікає кров по бороді.
Біснуються вовки неситі
і вишкіряють пащі знов.
Їм застує кайма блакиті
і щире золото церков.
Ще прахом не взялися кості,
де покотом лежить село,
буяє у ярах зело...
Повеселились наші гості...
Але не вистачає злості
радіти, як воно було.
ІІІ
Усьому є першопричини.
Коли життя було не мед,
народні слуги і тичини
вели ногами уперед.
Але нічому не навчили
ні вороженьки, ні брати.
Кагатували у могили
і доморощені кати.
І досі ідолу Союзу
слугують лідери юрби,
що прилучаються й до музи
у авангарді боротьби.
І козаки – свої «у доску»
шанують бізнес-інтерес,
і анемічні підголоски
осоловілих поетес.
Усі нараєні і горді –
ось-ось задавимо «клопа»!
Але на кожному бігборді
немає ризи у попа.
Тепер чекаймо благодаті,
бо небеса уже не ті.
Ідуть попереду мутанти,
у них за спиною – святі.
Цю реформацію корита
не угамує ні любов,
ні ненависть, ні наша кров,
ні сльози, ріками пролиті...
Ґаранти нашої біди,
і прокурори, і суди
на Батьківщину ллють помиї...
Надія взята на замки,
а креативні земляки
параші миють на Росії.
01/19
Буває соромно мені
за несодіяне на часі:
не бив лихої кацапні,
не дав у вухо костомасі,
не уберігся відкоша,
не анґажований у п’янці...
Не підійшла моя душа
аполітичній вишиванці.
Та мало що де не було,
аж поки кануло у Лету.
Нема межі нейтралітету...
Коли заточене стило
не колупає люте зло –
буває соромно поету.
ІІ
Душа веде свою війну,
хоча, доведена до краю,
то упирається в стіну,
то у провалля зависає.
Історію учили всі –
і москалі, і українці,
але умремо поодинці
і кожен у своїй Русі.
Та годі гибіти рабами
і хлібосолити орді!
За неї випили. Віками
стікає кров по бороді.
Біснуються вовки неситі
і вишкіряють пащі знов.
Їм застує кайма блакиті
і щире золото церков.
Ще прахом не взялися кості,
де покотом лежить село,
буяє у ярах зело...
Повеселились наші гості...
Але не вистачає злості
радіти, як воно було.
ІІІ
Усьому є першопричини.
Коли життя було не мед,
народні слуги і тичини
вели ногами уперед.
Але нічому не навчили
ні вороженьки, ні брати.
Кагатували у могили
і доморощені кати.
І досі ідолу Союзу
слугують лідери юрби,
що прилучаються й до музи
у авангарді боротьби.
І козаки – свої «у доску»
шанують бізнес-інтерес,
і анемічні підголоски
осоловілих поетес.
Усі нараєні і горді –
ось-ось задавимо «клопа»!
Але на кожному бігборді
немає ризи у попа.
Тепер чекаймо благодаті,
бо небеса уже не ті.
Ідуть попереду мутанти,
у них за спиною – святі.
Цю реформацію корита
не угамує ні любов,
ні ненависть, ні наша кров,
ні сльози, ріками пролиті...
Ґаранти нашої біди,
і прокурори, і суди
на Батьківщину ллють помиї...
Надія взята на замки,
а креативні земляки
параші миють на Росії.
01/19
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
