Укриті сивиною юнаки –
не вигадати більше покарання!
Як плачуть на очах чоловіки –
в житті немає гіршого страждання,

Не марево і не за себе жаль,
на келиху суха скорина хліба,
а серце загорнулось у печаль…
Ідуть у небо в першу чергу глиби!

Та вибухів не чутно в тишині,
хоч душу розриває кілотонна,
і стогони солдатські на війні –
життєві переписують закони.

А сльози чоловічі – як роса,
то на щоках алмази благородства,
виблискують вони на небесах,
їх витерти із пам'яті не просто.

Немає неприродніших картин,
це не вірші, а вже сувора проза,
заплаканих досвідчених мужчин…
Не дай узріти чоловічі сльози!

Безмежний біль, що залишився жить,
а друга не устиг закрить од кулі,
бо послизнувся у останню мить,
і дружба залишилась у минулім.

Серця залізні кращих із мужчин
останнім часом крає чорна туга
і не спасає жодна із личин,
коли рідні привозять тіло друга.

Важка, пекуча воїна сльоза,
що крізь метал проходить ніби масло.
Пішов на небо не один козак,
аби зоря Вітчизни не погасла!

*За мотивами пісні «Мужские слёзы», музика Тетяни Ярової на слова Володимира Мезецького.

03.02.2019