І рветься серце і душа болить,
І зрозуміти ще ніяк не хоче.
Що в неї вкарбувалася та мить,
коли твої я закривала очі.

Коли холодним стогоном лягла
У нашому будинку мертва тиша.
І врятувати я вже не могла
Тебе, одного в світі. Хтось запише

На небесах твоє святе ім'я
І забере тебе від мене, друзів.
Було кохання, музика, сім'я,
Що залишилось на вечірнім прузі?

Хто обізветься до гітарних струн,
Торкнеться клавіш чи напише слово?
Самотній дім, а на душі валун,
Та я тебе чекаю знову й знову.

А серце ще не може зрозуміть,
Що я самотня... і уже без тебе.
Бо відбулася в долі чорна мить,
Коли на плечі впало ціле небо.

І темні хмари ніби навіки,
І стугонить у скронях мертва тиша...
А ти у згадках молодий, стрункий...
На жаль, вже не обнімеш, не напишеш.

У мене все від тебе. Відколи
Зустрівся в долі молодий, чубатий.
Безмежним щастям роки відгули
У колі друзів, у родинній хаті.

Прощай моє кохання, назавжди...
Тепер вдова... Вбираюся у чорне...
Пробач мені, що не змогла біди
Відкинути, убити. Горе горне

Мене до себе. Я його боюсь
І кличу наших друзів на розраду.
Чекай мене, колись і я приб'юсь
До вічності, до тебе, рідний ладо.