Віддай свою душу гарячу,
Не жив я – блукав між чужих…
О, сон мій! Незвідане бачу
В жагучих обіймах твоїх!

У млості твоїй до нестями
Нечувана туга весни,
Що променем гріє ласкавим
Тягуча, мов пісня зурни.

В бузково-серпанкові ночі
Приніс я на світло та звук
Утомлені губи і очі
Та пуги надломлених рук.

В пожежі гірського смеркання,
В розливі розгорнутих крил,
З тобою, Тамаро, в коханні,
Горішній я, зовсім без сил…

І сниться – в далекім аулі,
На вічному схилі гори,
Тужливо до неба пурхнули
Вже зайві тут складки чадри…

Там стелиться в танці і плаче,
Під стогін зурни молода…
Хай скаче жених – не доскаче!
Рука у чеченця тверда!

12.02.2019
 
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

ДЕМОН

Прижмись ко мне крепче и ближе,
Не жил я – блуждал средь чужих…
О, сон мой! Я новое вижу
В бреду поцелуев твоих!

В томленьи твоём исступлённом
Тоска небывалой весны
Горит мне лучом отдалённым
И тянется песней зурны.

На дымно-лиловые горы
Принёс я на луч и на звук
Усталые губы и взоры
И плети изломанных рук.

И в горном закатном пожаре,
В разливах синеющих крыл,
С тобою, с мечтой о Тамаре,
Я, горний, навеки без сил…

И снится – в далёком ауле,
У склона бессмертной горы,
Тоскливо к нам в небо плеснули
Ненужные складки чадры…

Там стелется в пляске и плачет,
Пыль вьётся и стонет зурна…
Пусть скачет жених – не доскачет!
Чеченская пуля верна.

19.04.1910