Нічний потяг, старенький вагон -
І дорога у кілька годин.
У минуле щезає перон,
Я у вимірі ніби один.
Химера живе у плафоні -
Сухі мумії різних комах,
Амбре у моєму вагоні,
У запої тіла на лавках.
А час течію зупиняє,
Усе довкола інше стає,
Ця темрява обрис міняє,
У вікні силует постає.
Нова реалія. За вікно
Сідає, як копія мене.
Світло ніяке, тухлий вагон -
Гадаю, загальна проблема.
А вимір і далі ділили,
І мене багато у ньому.
Аби по-новому робили,
Але маємо по-старому?
Образи дивні і мовчазні,
Керунки мої обирають.
Дорогу нудну і неблизьку
У темряві мирно долають.
Колія одна, своя мета.
І ситуація чекає -
Ніби зупинка буде одна,
А потяг його доганяє.
У заздрості марно питати.
У неї щезає надія,
Коли має чуже узяти,
І утілити ниці мрії.
Паралельне за немите скло
Таїну велику ховає
І не дає руйнації тло
Тому, хто чужого бажає.
Іде зміна, коли чекаю,
Її жадаю, нове роблю.
Міняюся, як забажаю,
І реалії свої творю.
Потяг. Ніч. І вагон неновий
Міркуваннями спонукає.
Може у ньому я не один,
Хто нові світи відкриває?
2015