
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Стрітення (дитяче)
В цей день народилася моя донечка - Устонька-Златоустонька 26 років тому. З 3 років і 7 місяців почала топцяти гаївочки і виводити старосвітські коляди (та інші календарно-обрядові пісні) у фольклорному ансамблі "Джерельце" при Львівському Будинку вчителя. А в 4 рочки, у 1997 році пережила незабутні хвилини дитячого щастя, коли в церкві Стрітення відбувалося храмове свято і настоятель церкви о. Володимир оголосив на всю церкву про іменинницю. Вся церква багатоголосо гримнула співом "МНОГАЯ ЛІТА". З того року кілька років підряд ми приходили на обряд Стрітення в церкву Стрітення і кожен рік слухали зі сльозами на очах і комом в горлі "многая літа". А після Служби діти виходили на подвір'я перед церквою - ставили в центрі опудало Зими-Марени, підпалювали його, ставали в коло і співали прощальні коляди та водили перші весняні хороводи, прикликаючи Весну. А ще пригощали всіх присутніх хлібними "жайворонками". Скільки було галасу, щасливого захвату, сміху, незабутніх дитячих вражень.
Пройшли роки. Настоятеля церкви о. Володимира за неканонічне "вільнодумство" перевели на окраїну Львова в іншу церкву. Свята припинилися.
Цьогоріч я звернулася з проханням до старенької, але незмінної керівнички "Джерельця" - Світлани Костянтинівни Стефан, відродити свято. І що б ви думали, жоден настоятель центральних церков Львова не дав дозволу на "нехристиянський" обряд Стрітення... ЖОДЕН! Ані Шевченківський гай (боячись живого вогню), ані управлінські культурні владні структури.
Закінчилося тим, що самі батьки повезли діточок 4-6 років на площу перед торговим центром на окраїні Львова, де нема храмів, а тільки новітні забудови і багато людей довкола, аби показати незнищенність народних традицій.
Це пишу з комом сліз у горлі - але вже не від радості, а від великого суму.
Як би там не було - обряд СТРІТЕННЯ відбувся. (І доня моя святкує свій черговий "стрітеньський" день народження!)
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІ́ТЕННЯМ» зоветься…
Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:
День цей зветься «ЗИМОБОРОМ».
А Весна запалить свічку,
У водиці вмиє личко,
Громом вдарить по сестриці –
День цей звуть іще «ГРОМНИ́ЦІ».
– Помагай-Біг, люба сестро,
Людям я тепло принесла.
Жде земелька сонця й цвіту –
Твій щербатий горщик збито!
А Зима лютує трішки,
Щипле щічки, студить ніжки…
Сила Божа нам поможе:
Ве́сна Зиму переможе!
15 лютого 1997 року - Злотим Устонькам 4 роки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""…а ще раніше пан Василь встав…" (тексти "Меланки та Василя")"