Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Стрітення (дитяче)
В цей день народилася моя донечка - Устонька-Златоустонька 26 років тому. З 3 років і 7 місяців почала топцяти гаївочки і виводити старосвітські коляди (та інші календарно-обрядові пісні) у фольклорному ансамблі "Джерельце" при Львівському Будинку вчителя. А в 4 рочки, у 1997 році пережила незабутні хвилини дитячого щастя, коли в церкві Стрітення відбувалося храмове свято і настоятель церкви о. Володимир оголосив на всю церкву про іменинницю. Вся церква багатоголосо гримнула співом "МНОГАЯ ЛІТА". З того року кілька років підряд ми приходили на обряд Стрітення в церкву Стрітення і кожен рік слухали зі сльозами на очах і комом в горлі "многая літа". А після Служби діти виходили на подвір'я перед церквою - ставили в центрі опудало Зими-Марени, підпалювали його, ставали в коло і співали прощальні коляди та водили перші весняні хороводи, прикликаючи Весну. А ще пригощали всіх присутніх хлібними "жайворонками". Скільки було галасу, щасливого захвату, сміху, незабутніх дитячих вражень.
Пройшли роки. Настоятеля церкви о. Володимира за неканонічне "вільнодумство" перевели на окраїну Львова в іншу церкву. Свята припинилися.
Цьогоріч я звернулася з проханням до старенької, але незмінної керівнички "Джерельця" - Світлани Костянтинівни Стефан, відродити свято. І що б ви думали, жоден настоятель центральних церков Львова не дав дозволу на "нехристиянський" обряд Стрітення... ЖОДЕН! Ані Шевченківський гай (боячись живого вогню), ані управлінські культурні владні структури.
Закінчилося тим, що самі батьки повезли діточок 4-6 років на площу перед торговим центром на окраїні Львова, де нема храмів, а тільки новітні забудови і багато людей довкола, аби показати незнищенність народних традицій.
Це пишу з комом сліз у горлі - але вже не від радості, а від великого суму.
Як би там не було - обряд СТРІТЕННЯ відбувся. (І доня моя святкує свій черговий "стрітеньський" день народження!)
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІ́ТЕННЯМ» зоветься…
Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:
День цей зветься «ЗИМОБОРОМ».
А Весна запалить свічку,
У водиці вмиє личко,
Громом вдарить по сестриці –
День цей звуть іще «ГРОМНИ́ЦІ».
– Помагай-Біг, люба сестро,
Людям я тепло принесла.
Жде земелька сонця й цвіту –
Твій щербатий горщик збито!
А Зима лютує трішки,
Щипле щічки, студить ніжки…
Сила Божа нам поможе:
Ве́сна Зиму переможе!
15 лютого 1997 року - Злотим Устонькам 4 роки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""…а ще раніше пан Василь встав…" (тексти "Меланки та Василя")"
