Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Стрітення (дитяче)
В цей день народилася моя донечка - Устонька-Златоустонька 26 років тому. З 3 років і 7 місяців почала топцяти гаївочки і виводити старосвітські коляди (та інші календарно-обрядові пісні) у фольклорному ансамблі "Джерельце" при Львівському Будинку вчителя. А в 4 рочки, у 1997 році пережила незабутні хвилини дитячого щастя, коли в церкві Стрітення відбувалося храмове свято і настоятель церкви о. Володимир оголосив на всю церкву про іменинницю. Вся церква багатоголосо гримнула співом "МНОГАЯ ЛІТА". З того року кілька років підряд ми приходили на обряд Стрітення в церкву Стрітення і кожен рік слухали зі сльозами на очах і комом в горлі "многая літа". А після Служби діти виходили на подвір'я перед церквою - ставили в центрі опудало Зими-Марени, підпалювали його, ставали в коло і співали прощальні коляди та водили перші весняні хороводи, прикликаючи Весну. А ще пригощали всіх присутніх хлібними "жайворонками". Скільки було галасу, щасливого захвату, сміху, незабутніх дитячих вражень.
Пройшли роки. Настоятеля церкви о. Володимира за неканонічне "вільнодумство" перевели на окраїну Львова в іншу церкву. Свята припинилися.
Цьогоріч я звернулася з проханням до старенької, але незмінної керівнички "Джерельця" - Світлани Костянтинівни Стефан, відродити свято. І що б ви думали, жоден настоятель центральних церков Львова не дав дозволу на "нехристиянський" обряд Стрітення... ЖОДЕН! Ані Шевченківський гай (боячись живого вогню), ані управлінські культурні владні структури.
Закінчилося тим, що самі батьки повезли діточок 4-6 років на площу перед торговим центром на окраїні Львова, де нема храмів, а тільки новітні забудови і багато людей довкола, аби показати незнищенність народних традицій.
Це пишу з комом сліз у горлі - але вже не від радості, а від великого суму.
Як би там не було - обряд СТРІТЕННЯ відбувся. (І доня моя святкує свій черговий "стрітеньський" день народження!)
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІ́ТЕННЯМ» зоветься…
Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:
День цей зветься «ЗИМОБОРОМ».
А Весна запалить свічку,
У водиці вмиє личко,
Громом вдарить по сестриці –
День цей звуть іще «ГРОМНИ́ЦІ».
– Помагай-Біг, люба сестро,
Людям я тепло принесла.
Жде земелька сонця й цвіту –
Твій щербатий горщик збито!
А Зима лютує трішки,
Щипле щічки, студить ніжки…
Сила Божа нам поможе:
Ве́сна Зиму переможе!
15 лютого 1997 року - Злотим Устонькам 4 роки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""…а ще раніше пан Василь встав…" (тексти "Меланки та Василя")"
