ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.01
15:03
Коли життя земного половину
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
2024.06.01
09:22
Візьму абетку - літер країна.
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
2024.06.01
05:23
Душа закохана світліє
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
2024.06.01
00:17
Прошу тебе! Не помирай!" -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
2024.06.01
00:04
Формула щастя в теперішнім світі проста.
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
2024.05.31
18:18
губи всихають
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
2024.05.31
10:49
Червня полуничний смак цілує сонце,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
2024.05.31
09:13
Обмовитись словом; не більше рукостискань.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
2024.05.31
05:53
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
2024.05.31
05:24
Красу весни в обіймах літа
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
2024.05.31
00:10
Софійка. Шість років. Чернігів.
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
2024.05.31
00:04
Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
2024.05.30
20:32
Зимова ніч спустилася на ліс.
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
2024.05.30
14:08
Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
2024.05.30
09:40
Вам тут сподобається. На вибір багато міст.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
2024.05.30
08:50
Відтоді, як Україна стала
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сашко Лютий /
Проза
Дід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дід
Дід Василь помирав довго. Вже минула зима, березень нагадав про себе новими дірками у стрісі, а дід все лишався на цьому світі.
Телевізор. Єдина річ, яка його тут тримала. Василь звик до новин, не пропускав жодної події у світі, цікавився спортивними змаганнями і курсом валют. Телевізор став його розрадою, вікном назовні і найкращим другом.
Катерина померла у 2010-му. Василь рік доглядав її, готував нехитру їжу, привозив з району лікарів, читав уголос старі книжки. Лікарі виписували знеболююче, забирали за послуги пляшку і їхали назад. В якийсь момент знеболююче перестало допомагати.
Коли дід сам захворів - то просив у Бога одного: швидкої смерті. Смерть гралася з ним сім місяців.
У хаті два дивани: один у сінях, інший у кімнаті. Перший стоїть біля печі: тут Василь лежить усю зиму.
В ногах стоїть мішок із вугіллям, дрова рівненько складені під стіною, невеликий стіл поряд - до всього можна дотягнутися, не витрачаючи багато сил. Погано тільки, що у сінях слабша лампочка, тому читати можна лише вдень, і те в погожий.
Перевдягати діда нікому, добре, хоч їсти приносять. Василь відчуває вдячність, але ніколи не дякує, тільки мовчить і злиться, коли довго не приходять. Приходить лише племінниця, братова донька.
Виносить з-під ліжка дідове відро, щоразу кричить:
- коли ви вже, діду, вмрете, шоб я оцього всього не бачила?!
Дід відвертається до стіни.
Коли сніг починає танути - у хаті стає чути крапання: десь у кутку протікає дах. Хата вже давно почала просідати, коли виноситимуть труну, думає дід, будуть згинатися і битися головою об одвірок. Ця думка веселить діда.
Якось Василь знайшов у городі монету. Витерту і нерівну, але можна було розгледіти зображення вершника. Став тримати її під подушкою, щоб не загубилася. Та й, може, на добрий сон буде. Коли винесуть - хтось обов'язково собі забере. Хай йому принесе вдачу.
Дідові все менше хочеться прокидатися, повертатися у темну хату, але треба дізнатися останні новини, тому Василь розплющує очі і тягнеться до телевізора. Під монотонний голос ведучого і крапання води вчергове засинає.
А сни все довші і дивніші, все більше в них кольорів і людей, так багато людей, що дід перестає їх упізнавати.
Ось Дмитро - брат, на якого завжди рівнявся, ось дружина його - Олена, а за ними якісь сиві чоловіки, жінки у чорних хустках, маленькі діти у сорочках до п'ят. Багато дітей.
Дідові здається, що він їх усіх десь бачив, але не може згадати де. Всі вони мовчки дивляться на нього, і дідові від їхньої присутності стає затишно і спокійно.
- Катерино, каже дід Василь, і ти тут. Наче й молодша, і гарніша, чим була. Дід сміється і обіймає дружину.
Коли його виносять - племінник ударяється головою об одвірок, матюкається і квапить інших.
Нашвидкоруч лаштують стіл, приносять горілку і закуску, не роздягаючись випивають за упокій і розходяться, навіть не прибравши за собою.
А хата вже два роки стоїть. Ще більш вгрузла у землю, похилилася і обсипалася. У кімнаті стоять столи із пляшками і згаслою свічкою, висить дідова сорочка, у сінях на дивані - відбиток дідового тіла, дзеркало завішене, мішок із вугіллям наполовину повний, а під подушкою - дідова монета
Телевізор. Єдина річ, яка його тут тримала. Василь звик до новин, не пропускав жодної події у світі, цікавився спортивними змаганнями і курсом валют. Телевізор став його розрадою, вікном назовні і найкращим другом.
Катерина померла у 2010-му. Василь рік доглядав її, готував нехитру їжу, привозив з району лікарів, читав уголос старі книжки. Лікарі виписували знеболююче, забирали за послуги пляшку і їхали назад. В якийсь момент знеболююче перестало допомагати.
Коли дід сам захворів - то просив у Бога одного: швидкої смерті. Смерть гралася з ним сім місяців.
У хаті два дивани: один у сінях, інший у кімнаті. Перший стоїть біля печі: тут Василь лежить усю зиму.
В ногах стоїть мішок із вугіллям, дрова рівненько складені під стіною, невеликий стіл поряд - до всього можна дотягнутися, не витрачаючи багато сил. Погано тільки, що у сінях слабша лампочка, тому читати можна лише вдень, і те в погожий.
Перевдягати діда нікому, добре, хоч їсти приносять. Василь відчуває вдячність, але ніколи не дякує, тільки мовчить і злиться, коли довго не приходять. Приходить лише племінниця, братова донька.
Виносить з-під ліжка дідове відро, щоразу кричить:
- коли ви вже, діду, вмрете, шоб я оцього всього не бачила?!
Дід відвертається до стіни.
Коли сніг починає танути - у хаті стає чути крапання: десь у кутку протікає дах. Хата вже давно почала просідати, коли виноситимуть труну, думає дід, будуть згинатися і битися головою об одвірок. Ця думка веселить діда.
Якось Василь знайшов у городі монету. Витерту і нерівну, але можна було розгледіти зображення вершника. Став тримати її під подушкою, щоб не загубилася. Та й, може, на добрий сон буде. Коли винесуть - хтось обов'язково собі забере. Хай йому принесе вдачу.
Дідові все менше хочеться прокидатися, повертатися у темну хату, але треба дізнатися останні новини, тому Василь розплющує очі і тягнеться до телевізора. Під монотонний голос ведучого і крапання води вчергове засинає.
А сни все довші і дивніші, все більше в них кольорів і людей, так багато людей, що дід перестає їх упізнавати.
Ось Дмитро - брат, на якого завжди рівнявся, ось дружина його - Олена, а за ними якісь сиві чоловіки, жінки у чорних хустках, маленькі діти у сорочках до п'ят. Багато дітей.
Дідові здається, що він їх усіх десь бачив, але не може згадати де. Всі вони мовчки дивляться на нього, і дідові від їхньої присутності стає затишно і спокійно.
- Катерино, каже дід Василь, і ти тут. Наче й молодша, і гарніша, чим була. Дід сміється і обіймає дружину.
Коли його виносять - племінник ударяється головою об одвірок, матюкається і квапить інших.
Нашвидкоруч лаштують стіл, приносять горілку і закуску, не роздягаючись випивають за упокій і розходяться, навіть не прибравши за собою.
А хата вже два роки стоїть. Ще більш вгрузла у землю, похилилася і обсипалася. У кімнаті стоять столи із пляшками і згаслою свічкою, висить дідова сорочка, у сінях на дивані - відбиток дідового тіла, дзеркало завішене, мішок із вугіллям наполовину повний, а під подушкою - дідова монета
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію