Сонце втомлене за обрій заховалось.
В небі зірка тихо мерехтить.
Та старенькій матері не спалось –
Думка у далекий край летить.

Там, в окопі, син тримає варту.
Там вітри і ворог за плечем…
«Не хвилюйтесь, мамо! Ні! Не варто!» –
Але в серці чути тихий щем.

Хочеться всю правду розказати,
Та душа ж їй дуже заболить. –
«Кормлять. Будуть форму утепляти.
Зараз артилерія мовчить.

Інколи смаколики привозять,
Як в дитинстві Ви мені пекли.
До морозів, що вже трави косять,
Готувались разом, як могли.

Скоро буду, мамо, не журіться!
Обійняти міцно хочу Вас.
Тільки Богу все за нас моліться!
Щоб настав той тихий, мирний час…»

Мати лист до серця пригортає,-
Вкотре перечитує його.
Бог її молитву добре знає –
За синочка просить все свого.

І рятує та молитва сина –
Куля оминає і мороз.
Він у мами лиш одна дитина
Викохана серед бур і гроз…

У вікно вдивляється матуся,
По щоці скотилася сльоза.
Син в окопі тихо розвернувся,
З вітром захиталася лоза.

Як минала ніч, не чула мати,
Бо в дитинство синове пливла.
Лиш спів півня зранку коло хати
Зняв думки із сивого чола.

Так не раз стрічала мама ранки,
Дякувала Богу за життя.
Син в окопі теж чекав світанку,
Щоб писати рідній знов листа.
2018