Є красиві міста, і багатші, і, мабуть, тепліші,
В них живуть і сміються, щасливих чекають хвилин.
Тільки Харків для мене – колиска, тому найрідніший,
Тут побачила світ моя доня, а потім і син.

Харків’яни мої, харків’яни,
Це для нас мого міста краса.
Харків’яни мої, харків’яни,
Хай наш вічний вогонь не згаса.

Гончарівським бульваром іду, тут століття з’юрмились,
Де у вікна красунь заглядали колись козаки.
Та від плинності часу ти, місто моє, не стомилось,
Лиш молодшим стаєш, не зважаєш на довгі роки.

Харків’яни мої, харків’яни,
Це для нас мого міста краса.
Харків’яни мої, харків’яни,
Хай козацький наш рід не згаса.

Є Холодна гора, де з тобою зростали у мріях,
Немишлянських садів, журавлівських озер дивина.
І Шевченкова вулиця, салтівських вікон надія –
Все це Харків мій рідний, в нім дружать і праця, й весна.

Харків’яни мої, харків’яни,
Ви Сумською пройдіться ще раз.
Харків’яни мої, харків’яни,
Щоб наш вічний вогонь не погас.

Я в метро проїжджаю по місту із краю до краю,
Харків’яни живуть і кохають у місті моїм.
Завітайте до нас, тут гостинно усіх зустрічає
Харків – місто моє, мій щасливий, мій батьківський дім.

Харків’яни мої, харків’яни,
Ви Тарасу вклоніться ще раз.
Харків’яни мої, харків’яни,
Щоб козацький наш рід не погас.