Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
Він був великий і вайлуватий. Він ходив широкими кроками, запхавши руки в кишені і наспівуючи. Серед загального напруження він один здавався безтурботним і невимушеним, навіть якимось «домашнім», і це привертало до нього серця. Людина без задніх думок. Часом він через неуважність переплутував робочі халати, брав чужі ручки, інструменти (свої також лишав де прийдеться), потім, на вимогу, повертав так, ніби нічого не сталося, не вибачаючись. Багатьом жінкам це подобалось як вияв широкої натури -- жінки ж бо не терплять у чоловіках дріб’язковості. Найдивовижнішим у ньому було те, що він говорив.Час від часу він несподівано виголошував те, про що усі потай думали, вголос розмірковував над тим, що тривожило й інших. Це раптово й природньо давало вихід загальному напруженню й розв’язувало язики.
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами цілковитої влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
*Borderline personality disorder (Межовий, або пограничний, розлад особистості)
2009
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами цілковитої влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
*Borderline personality disorder (Межовий, або пограничний, розлад особистості)
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
