Вінок сонетів

І
Магічні квіти у саду розквітли.
Тюльпани та троянди, хризантем
Червоних, білих так багато. Віти
Дерев їх заховали де-не-де...

Блаженний сад богині Афродіти.
На арфах музи грають день-у-день
Мелодію кохання. Дивоцвіти
Осяюють божественний едем.

Ліхтариком запалює лампади
Геката, враз зникаючи. Паркет
Освітлений з'явився зорепадом...

Розпочалося шоу… Пірует...
По небу розлилася серенада.
Танцюють зорі з місяцем балет.

ІІ
Танцюють зорі з місяцем балет.
В німому танці плинуть хороводи
Ритмічних і пульсуючих планет,
Являючи красу твою і вроду.

Довершений із марева портрет
Застиг в очах... П'янкої насолоди
Торкаюсь ніжно... Тане силует,
І пролітають миттю епізоди

Палкого серпантину мимохіть
Повз відблиски сузір'я непомітно.
Які секрети музика таїть?..

Душі твоєї ноти я помітив…
Послухайте також!.. Прошу, мовчіть!..
Нехай кружляє місячна палітра.

ІІІ
Нехай кружляє місячна палітра.
В космічному коктейлі мерехтить
Прекрасний образ, швидкістю боліда
Мені у серце світочем летить,

Запалює мелодію... Горіти
Сильніше починає кожну мить,
У грудях поміж ребрами зігрітий
Полярним сяйвом... Ніжністю бринить

Довкола арфи пісня милозвучна,
Нестримним ритмом до душі торкне.
Затихне... Слухай!.. Музика співзвучна

Проллється в тишині та промигне
Повз Місяць, Сонце. На частотах гучно
Звучить для тебе зоряний сонет...

IV
Звучить для тебе зоряний сонет,
О, королево зір! Полярне сяйво
Твоїх очей поглинуло мене,
І я тону у ньому... Та стривай-но!

Не покидай! Залишся! Де білет
Дістати до зірок величносяйних?
Координати втрачені, але
Я знаю, що знайду твою осяйну

Усмішку сонцесяйну і палку,
Яку узрів в космічному графіті,
Змальовану богами, а цвіркун

Оспівував її в нічних сюїтах...
Прислухайся! Ти чуєш шепіт струн?...
Твій погляд я шукаю серед вітру...

V
Твій погляд я шукаю серед вітру,
В зіницях найчарівніших принцес,
Та кращої за тебе в цьому світі
Я не зустрів... Направив до небес

Свій зореліт крізь терни до орбіти,
Щоб встигнути на місячний експрес
І віднайти богів скляну обитель.
Можливо, там... зустріну між чудес!..

Я не зречуся! Ні!.. Хоча безкрилий,
Та крила – це кохання! Ось мій злет!
Небесні ліхтарі німі світила

Укажуть шлях... А місяць тет-а-тет
Мені розкаже, де ти!?.. Заблудив я
У мерехтінні тисячі комет...

VІ
У мерехтінні тисячі комет
Шукав тебе... Натомість себе втратив.
Заплутався самотньо між тенет...
Рахую зорі... Ні! Це тільки втрати...

Усе, що залишилося тепер
За ними вічно, стиха наглядати...
Свої обійми розпростер Етер,
Я засинаю в них... Палає ватра

Мого кохання в серці... Ні!.. Зажди!
Виблискують, неначе малахіти,
Магічні зачаровані сади

Прекрасних почуттів... Пора прозріти!..
Відкину таємниці назавжди!
Секрети зайві... Ти для мене – світло!..

VII
Секрети зайві... Ти для мене – світло!..
Ти – промінь сонцесяйної зорі.
Жагою вабиш... В пристрасті летіти
До тебе я продовжую... Зорить

Мій погляд вдалечінь... Тебе зустріти
Бажаю над усе... Там майорить
Далеко неосяжне тепле літо
І неба зафарбована блакить.

Стоїть серед садів і трав у лузі
Прекрасна постать. Я несу букет!..
Сонату грають чарівливі музи.

Помалу наближаюся вперед,
Вже поряд промовляю ніжно фразу:
«Люблю тебе! О mon amour Annette!..»

VIII
«Люблю тебе! О mon amour Annette!..»
Та це слова, слуга я їх одвічний.
І ними найвеличніший поет
Не зміг би передати те, що вічне –

Моє кохання, почуття... Секрет
Таїться у мовчанні, глянь у вічі –
Розкажуть вони те, чого сюжет
Ніколи не покаже... Гаснуть свічі...

Зникає тінь... Злітають пелюстки
Моїх бажань... Міраж її розтанув.
Фарбує осінь у садах листки...

Примарою блукаю між туману.
Для тебе назбирав я намистин,
Та Мойри нитку тягнуть невблаганно.

IX
Та Мойри нитку тягнуть невблаганно,
І наші долі знову розійшлись...
Жовтава осінь залікує рани,
І зрину я пташиною увись.

Уже не до зірок – вони примарні,
Але промінням сяють, мов колись.
Осяюють надії зблідлі, тьмяні,
Які пожовкли з часом, наче лист...

Не здамся я! Допоки ще надія
Жива, та у саду цвіте бутон
Троянди, що і досі мене гріє,

Веде до тебе через рубікон...
Я йтиму дальше!.. Хоча гаснуть мрії…
Стікає час водою між долонь…

X
Стікає час водою між долонь,
До океану рине водоспадом.
Нестримно поспішає галеон,
Кружляючи між хвилями каскадом.

Розбитий компас... Млистий горизонт
Розлився вдалечінь палким смарагдом.
Малюють зорі обрис твій, мусон
Розвіює шаленим снігопадом.

Самотню пісню ллють уста наяд.
Не зачарують серце. Ні! Кохана,
Воно – твоє, і сяйвом ліхтаря

Горітиме тобою ненастанно.
Та поки я блукаю по морях –
Сирени манять душу до омани.

XI
Сирени манять душу до омани,
Мов якір тягне чарівливий спів
До дна фрегат солодкими устами,
Між хвилями тону я... Сипле сніг.

Зима... Вкриває крига океани.
Пройшов крізь осінь. Я так і не зміг
Знайти тебе... Бушують урагани
І чутно вдалині зловіщий сміх.

Та раптом небо, мов з гори лавина,
Посипалося цвітом, і циклон
Утихнув миттю... А на полонини

Спустилася весна у срібний трон...
Земля... Ось берег!.. Зіроньки-перлини
Нашіптують мені прекрасний сон...

XII
Нашіптують мені прекрасний сон –
Твої уста малинові, сяйливі...
Та це міраж... Ілюзій бастіон
Простягся пеленою, наче диво.

Але... Момент. Виблискує фотон.
І з нього тінь іскринками грайливо
Ступає крок... Це ти?.. І до квіток
Зринає постать пристрасно вродлива.

Злітаю... Крила – це любов! Я – птах!
Лечу за нею... Вслід кричу: «Осанна»!
Розтанула росинкою в очах,

У пам'яті пролинула дурманом
І зникла... Я прокинувся... В степах
Світанок ніжно грає на піано...

XIII
Світанок ніжно грає на піано
Мелодію кохання... Перелив
Звучання розливається спонтанно
Між горами, левадами садиб.

І променями зіткане світання
Сплітає образ твій... Не розлюбив!
Хоча блукав між зорями скитання,
Тягнулися у вічність... Я любив

Тебе завжди!.. Зустрілися нарешті.
І серця два зринають в унісон,
Між хмарами кружляючи... Уперше

Відчув тебе. Стріляє Купідон...
Летить стріла і потрапляє в серце,
За обрієм народжує вогонь.

XIV
За обрієм народжує вогонь –
Сяйливий відблиск нашого кохання...
І полум'я, неначе дме дракон,
Два тіла огортає у бажаннях...

Незримий сад, спокуса, павільйон.
І ми удвох без слів, лише мовчання...
Підхоплює нас зоряний полон,
Несе у далі... Що ж, пора прощання...

...Чаклує між деревами весна,
Суцвіття починають рожевіти.
І пісенька проноситься лісна

Та лине блискавично до зеніту...
А на лани простерлася краса.
Магічні квіти у саду розквітли.

Магістрал

Магічні квіти у саду розквітли,
Танцюють зорі з місяцем балет.
Нехай кружляє місячна палітра,
Звучить для тебе зоряний сонет...

Твій погляд я шукаю серед вітру
У мерехтінні тисячі комет...
Секрети зайві... Ти для мене світло...
Люблю тебе! О mon amour Annette!..

Та Мойри нитку тягнуть невблаганно,
Стікає час водою між долонь…
Сирени манять душу до омани,

Нашіптують мені прекрасний сон:
«…Світанок ніжно грає на піано,
За обрієм народжує вогонь...»

© Володимир Верста

Зі збірки «Кінцугі».