Історія - любителька іроній.
Тож збіглись пси замріяні тепер
з позавчорашніх зморених колоній
під стяг сепаратистів УНР.

Брудна жовтаво-сиза материнка
покличе на смертельний променад.
На обрії набридла вже картинка
- вояк, що чеше дупу об приклАд.

Я на задвірках східної Європи,
б"ючись за день, нажив довічних ран
хіба для того, щоб розтер на попіл
мене новітній сталінський оргАн?

Усе одно - чи парубок з Луганська,
чи клерк з Москви транзитом крізь Ростов,
чи найманець-авантюрист іспанський,
що Сталіна на грудях наколов.

До парубка того не буду строгим,
у кожного свій сморід прапорів.
Та й найманці вільніші за бульдогів
- патріотичних скручених рабів.

Живий я електронними рублями,
не за законом київських царьків.
Ще й радий, що російськими словами
хоч на папір і стіл цей заробив.

А як рязанка люба товстобока
мене вела задумливо між трав,
читали ми Цвєтаєву і Блока
по черзі, а Шевченко не лунав.

Ми філігранну чіткість полюбляли
- такі вже вподобання в нас обох.
Тому й рядки Шевченка не загадали,
однак були Цвєтаєва і Блок.

Тут народитись - вже пекельний подвиг,
стрибок з моста з приземленням нідЕ.
Хіба що ложку золоту холодна
обранцю доля зрідка в рот вкладе.

Мене Росія пестить. Не помпезно
- п"янким биттям трьох-чотирьох сердець.
І буде так, допоки світ старезний
не знайде в плині часу свій кінець.

Огидний сизо-сонячний звіринець
мене наситив голодом ущерть.
Знедавна вмить від слова "українець"
встають в уяві мор, війна і смерть.