Звернення Михайла Жванецького до жінок

Жінки, подруги, пані та дівчата! У чому радість і красу зустрічей з вами? Чому ви створені такими? Ніжна шкіра, ці очі, ці зуби і волосся, які пахнуть дощем. Цей носик і судження з різних питань.
Товариші жінки, пані та дівчата! Назад! Ви вже довели: ви можете лікувати, лагодити стелі, збирати апарати, прокладати кабель. Досить! Назад! Назад! У поліклініках жінки, в готелях жінки, в ресторанах жінки, в цехах жінки. Де ж ховаються ці нероби? Вона веде господарство, вона прописує чоловіка і сидить в технічній раді. Вона і дорослішає раніше, і живе довше. У нас в нових районах одні старенькі, де ж люди похилого віку? .. А ось байдикувати не треба, будемо довго жити. П'ємо, куримо, граємо в доміно, об'їдаємося, валяємося на диванах, а потім же в претензії - мало живемо. Зморшки в тридцять, мішки у очей в тридцять п'ять, живіт в сорок. Хто нами може бути задоволений? Тільки добровольці. Лев пробігає в день по пустелі сотні кілометрів. А вовк? Всі носяться по пустелі, шукають їжу. Поїв - лежи. А у нас поїв - лежи, що не поїв - лежи. У лева є мішки під очима? А черево? Май він черево, від нього б втекла сама сумна, сама старезна лань.
Вони, звичайно, заробляють більше нас, наші жінки, з цим ми вже змирилися.
Вони виглядають краще, з цим ми теж змирилися. Вони одягаються красивіше. Зараз ми намагаємося щось зробити - жабо, мереживні комірці, брошки на шиї ... Ну куди ?! З лисиною на голові і брошкою на шиї далеко не заїдеш. А які у нас ходи від довгого лежання на диванах і сидіння в кріслах на роботі? Ви бачили ці зади, що черпають землю? .. А зуби - від куріння, вживання солоного, солодкого. Горького і противного. А очі, в яких відбивається тільки стелю.
Наші милі дами, наше диво, наше прикраса. Вставати рано, збирати дітей і цього типу на роботу. Самою на бігу проковтнути маленький шматочок, встигнути зачесатися, дещо накидати на обличчя. Прийти на роботу - і виглядати. І в обід зайняти чергу в чотирьох місцях і все встигнути. І прибігти додому, нагодувати дітей і цього типу. І бігати, і витирати, і шити, і лагодити.
А вранці будильник тільки для тебе. Для тебе будильник, як для тебе вогонь плити, для тебе натовп і тиснява, для тебе слова, шиплячі ззаду. А ти виправиш прядку, і бігом. І люблять тебе як раз не за це: до цього звикли. Люблять за інше - за шкіру твою, за вії твої, за губи, і слабкість, і ніжність твою. І тобі ще треба примудритися, пробігаючи в день п'ятдесят кілометрів, залишатися слабкою. І ти примудряється: піди зрозумій, що головне. І я тебе люблю за все. Тільки прошу, зупинися на бігу - на роботі, вдома, встань струнко, подивися в дзеркало, поправ щось в лиці. Трохи зроби губи, трохи очі, вії вперед і вгору, похитала на красивих ногах і знову ... А ми чекаємо тебе. Чекаємо всюди. З букетиком і без. Зі словами і мовчки. На розі і вдома. Приходь! І в дощ, і в сніг ... І - не все одно! ..
© Михайло Жванецький, мініатюра «Нашим жінкам».
Переклала на українську мову 1.05.19 16.50