В саду суцвіттям зацвіла калина,
Вдягнулася в яскраво-білий цвіт.
Весна зв’язала сукню з павутини:
Мереживо звисає з голих віт.

Цвіркун. Вистава. Зоряні сюїти…
Дерева оживають навкруги.
Виблискують, мов сяючі софіти,
Зірки на небі в дзеркалі ріки.

А над горою лине спів зозулі.
Вона уважно слухає з вікна
Та й згадує його і те минуле…
Мелодія проноситься сумна.

І оживають спогади: він поряд,
Цілує в губи, ніжно обійняв…
Застиг перед очима милий погляд
І вмить згубився в шелестінні трав…

«О де ж ти, милий?..» — покотились сльози.
Не покидають думи. Пишний сад
Цвіте самотньо, поливають грози.
Хоча б на мить вернули небеса,

Та не вернуть. Не повернути часу…
Співає соловей самотній блюз.
Мелодія являє знову ясно
Його в думках, пришвидшуючи пульс.

«Не плач, кохана, відпусти, благаю,
Мене до Раю. Разом там удвох
Зустрінемося ми, я обіцяю!
А поки ти живи за нас обох.

Я знаю, ти сумуєш. Та не варто!
Зітри сльозинки і поглянь до зір.
Я тут, у серці, де палає ватра
Твоєї віри і кохання. Вір!

Мені повір! Але живи ти. Смуток…
Забудь! Не варто! Серце хай живе.
Звільни печаль — вона їдка отрута.
Лише вбиває! Стукіт оживе…

Прощай, кохана! Поцілунок-промінь
Від мене передасть для тебе синь.
Залиш про нас один-єдиний спомин —
Найкращий, той, щоб пам’ять не згасив…

Я буду поряд!.. Янгол-охоронець
Тебе оберігатиме завжди…
Своє життя віддав для охорони
Твого я від запеклої орди.»

…Цвіте калина у саду самотньо,
На небі зорі сяють де-не-де.
Зозуля, соловей співають ноти.
Життя не зупиняється, а йде!..

© Володимир Верста
Дата написання: 06.05.19