Воладимир Зворикін: улюблена деталь в телевізорі - кнопка виключення
Володимир Кузьмич Зворикін докорінно змінив життя людства, винайшовши телевізор - цей улюблений і ненависний багатьма «ящик» для дозвілля. Телевізор здійснив революцію в головах людей і зараз складно уявити собі житловий будинок без іконоскопа (саме так спочатку називався телевізор).
За часів сумнозвісної боротьби з «космополітизмом» кінця 1940-х років, коли в СРСР люто відстоював пріоритет вітчизняної науки, Володимира Зворикіна - дивна річ - своїм не вважали. «Велика радянська енциклопедія» в крихітній статті про Зворикін називала його «американським винахідником», а преса, оспівуючи успіхи радянського телебачення, зовсім не згадувала його ім'я. Причин тому було декілька: «буржуазне» походження, служба в Білій армії, еміграція ... Не могли йому пробачити і того, що завдяки Зворикіну телевізор був створений і набув широкого поширення саме в Сполучених Штатах - головного конкурента СРСР.
Іншим разом Володимир Зворикін заявив, що його улюблена деталь в телевізорі - кнопка виключення. Працюючи над створенням телевізора, він, як і його вчитель Розінг, сподівався, що, перш за все новий прилад буде використаний «там, де людині перебувати небезпечно ...»
Дитинство в Муромі
Для фахівців винаходи Зворикіна були секретом. Він сам розповідав про них, приїжджаючи в СРСР і до Вітчизняної війни, і після. В один з останніх візитів потайки відвідав рідний Муром, який - нібито як центр військового виробництва - був закритий для іноземців. Вони з дружиною взяли у Володимирі таксі і за п'ять рублів доїхали до Мурома. Через півстоліття Володимир Кузьмич вклонився могилам предків у церкві Миколи Набережного над Окою і відвідав батьківський будинок, перетворений в краєзнавчий музей. Відкинувши конспірацію, він написав в книзі відгуків: «Приємно бачити, що будинок, в якому я народився, так дбайливо реставрується для музею».
У цьому триповерховому будинку з білого каменю Володимир Зворикін з'явився на світ 28 липня 1888 року. Його батько Козьма Олексійович був спадкоємцем поважного купецького роду, який торгував хлібом. Розвиваючи свій бізнес, Козьма Олексійович вибудував у місті величезні склади, заснував власний банк. При цьому зовсім не був представником «темного царства», якими позначив руських купців критик Микола Добролюбов, розбираючи драму Островського «Гроза»: Козьма Зворикін закінчив реальне училище (двоє його братів пішли далі і вибрали наукову кар'єру) і постарався дати освіту всім своїм численним нащадкам - трьом синам і п'яти дочкам.
Володимир народився передостаннім з них, коли інші діти були вже дорослими. Теплі стосунки у нього склалися тільки з сестрою Ганною, що стала пізніше дружиною відомого геолога Дмитра Наливкіна.
Дитинство Володимир згадував з ностальгією, особливо російську зиму: «Ми йшли на міську ковзанку, де місцевий оркестр грав вальси. У другій половині дня на головних вулицях міста влаштовувалося гуляння, проїжджали сани, заряджені відмінними рисаками, люди були в святкових вбраннях, дорогих хутрах. Молодь каталася на санках і ковзанах, затівала гри, зіштовхуючи один одного в замети ».
Коли Володимиру виповнилося дванадцять років, батько почав залучати його до комерційних справах, але скоро Козьма Олексійович з прикрістю побачив, що сина більше цікавить наука. Закінчивши реальне училище, Володимир поїхав вчитися в Санкт-Петербурзький технологічний інститут - і тут же потрапив в поліцію за участь у заворушеннях.
Йшов революційний 1906 рік, і студенти були в перших рядах бунтівників.Юному провінціала цілком міг «світити» термін, але щедрий внесок Козьми Олексійовича дозволив йому вийти на свободу. Одумавшись, Володимир занурився в навчання - і не тільки: його цікавили наукові відкриття, в тому числі досліди професора політехнічних курсів Бориса Розинга з передачі зображення на відстань.
наближалася революція
Фантастичну ідею потроху втілювали в життя вчені з різних країн. Ще в 1884 році німець Пауль Ніпков винайшов диск, який розкладає проектується на нього зображення на елементи, які можна було «зібрати» в іншому місці за допомогою такого ж диска. Це дало поштовх появі механічного телебачення, яке довго не мало конкурентів, - але й саме розвивалося слабо через складність і малої чіткості зображення.
Розінг першим запропонував використовувати для прийому зображення не механічний диск, а електронно-променеву трубку, пізніше названу кінескопом. У 1907 році Розінг отримав патент на свій винахід, а чотири роки по тому зумів прийняти в своїй лабораторії зображення найпростіших фігур - кола і трикутника. Їх відправляв із сусідньої кімнати учень професора -19-річний Володимир Зворикін.
Після закінчення інституту Зворикін, за пропозицією Розинга, продовжив освіту в Парижі, у знаменитого фізика Поля Ланжевена. Звідти влітку 1914 він відправився слухати лекції в Берлін, де його застала новина про початок світової війни.
Щоб не бути інтернованим як громадянин ворожої країни, він потайки втік до Данії, звідти пробрався в Росію і добровольцем вступив до армії. Військовому відомству гостро потрібні радисти, і молодого вченого відправили служити в прифронтовому Гродно.
Півтора року Зворикін не тільки здійснював зв'язок між російськими частинами, а й ловив переговори німців по радіо, що допомагало дізнатися плани противника. Потім його послали налагоджувати радіозв'язок в Середню Азію, і в цьому далекому тилу його життя вперше опинилася під загрозою: в одній з поїздок його схопили і ледь не вбили повсталі проти «білого царя» туркмени.
На початку 1917 року Зворикіна справили до поручика і перевели в Петроград викладачем радіошколі - і тут почалася революція. Офіцерам стало небезпечно з'являтися на вулицях, а незабаром Володимира Кузьмич викликали в «революційний суд».
Колишній денщик Константинов звинуватив його в знущанні, яке полягало в тому, що Зворикін, який працював над створенням радіотелефону, змушував денщика годинами говорити різні слова в «дірку в коробці».
При всій абсурдності справа могла закінчитися погано, але, на щастя, один із суддів, знайомий з радіосправою, відпустив затриманого, а денщика прогнав геть. Зворикін вирішив якнайшвидше вибратися з Петрограда і вступив в загін важкої артилерії, що вирушав на фронт.
Кінець війни застав його в Києві, де він зустрівся з дружиною, - ще в Гродно він одружився з медсестрою Тетяні Васильєвої. Разом вони повернулися в Москву, де панувала повна розруха. Не бачачи можливості займатися наукою, Зворикін вирішив покинути Росію. Він згадував: «Оскільки я хотів працювати в лабораторії, де я міг би розробляти свої ідеї, я готовий був їхати в будь-яку країну, де можна знайти підходяще місце. Мені здалося, що Америка - якраз така країна ».
Служба у Колчака і знайомство з Америкою
Більшовики оголосили загальну мобілізацію, але далеко не всі колишні офіцери хотіли служити в Червоній Армії. Зворикін був з їх числа: з здобутим через знайомих мандатом він виїхав до Омська, але дістався тільки до Єкатеринбурга, де був заарештований ЧК. Тиждень він просидів в переповненій камері, звідки людей періодично вели на розстріл. Його врятувало наступ чеських легіонерів, які захопили місто.
Опинившись в Омську, він вступив на службу до Тимчасового Сибірському уряду і був посланий в США для закупівлі радіотехніки. Після декількох місяців плавання по Іртишу, Обі, Північного Льодовитого океану він прибув до Лондона, а звідти на пароплаві «Мавританія» відправився в Нью-Йорк.
У новорічну ніч 1919 року побачив на горизонті яскраво освітлену статую Свободи.Не знаючи англійської, він сяк-так закупив необхідну техніку і повернувся з нею до Омська, де вже правил адмірал Колчак. Брати участь в Громадянській війні Зворикін не збирався і скоро знову відправився в Штати - на цей раз східним шляхом, через Японію.
Прибувши в Нью-Йорк, він дізнався, що режим Колчака упав і повертатися йому нікуди. Під час своїх мандрів він безуспішно намагався довідатися про долю дружини, що залишилася в Москві. У США по посольським каналах він з'ясував, що вона в Берліні. Зворикін позичив грошей і влаштував її переїзд в Америку. У 1920 році у подружжя народилася дочка Ніна.
народження телевізора
Після довгих пошуків Зворикін знайшов місце в компанії «Westinghouse Electric» в Піттсбурзі, де зміг, нарешті повернутися до роботи з передачі зображення на відстань.
Електронно променева трубка для іконоскопа Володимира Зворикіна. Фото: Альтернативна Історія
У 1923 році Володимир Зворикін отримав патент на електронний пристрій, що передає, назване іконоскопом. Фактично це було електронне телебачення, вільний від недоліків механічного. Звичайно, якість зображення було не ідеальним, для його вдосконалення були потрібні гроші. Але гендиректор «Вестінгауз» Девіс, побачивши винахід Зворикіна, скривився і наказав «цього хлопця» з Росії зайнятися чим-небудь більш корисним для компанії.
Затамувавши образу, Зворикін став чекати вдалого моменту і дочекався. Його удачу звали Девід Сарнов - цей син єврейських іммігрантів з Росії пройшов шлях від простого телеграфіста до президента найбільшої радіокомпанії RCA (Radio Corporation of America). Зустрівшись зі Зворикіним, він відразу повірив у його талант і запитав, що потрібно, щоб довести телебачення до розуму. «Сто тисяч доларів і два роки роботи», - відповів той і отримав бажане.
Потрібно було поспішати, конкуренти наступали на п'яти: в 1926 році шотландець Джон Берд створив працюючу систему механічного телебачення, а через два роки в Ташкенті Борис Грабовський зазнав «телефот» - приймач, створений на основі винаходу Розинга.
.Нужно було поспішати, конкуренти наступали на п'яти: в 1926 році шотландець Джон Берд створив працюючу систему механічного телебачення, а через два роки в Ташкенті Борис Грабовський зазнав «телефот» - приймач, створений на основі винаходу Розинга.
У своїй новій лабораторії в місті Камден Зворикін довго бився над проблемою посилення струму в приймальному пристрої, що повинно було поліпшити чіткість зображення. До 1931 року проблема була вирішена, і перший іконоскоп встановили на найвищому в Нью-Йорку хмарочосі Емпайр Стейт Білдінг. Сигнал звідти могли приймати три кінескопа - стільки було тоді у всій Америці. Але заводи компанії RCA терміново почали випуск телевізорів, і вже через рік їх було 10 тисяч ...
Труднощі сімейного життя
Відкриття телемовлення стало початком всесвітньої слави Зворикіна, до цього жив відлюдником і майже нікому не відомого. Це співпало і з змінами в його особистому житті: вони з Тетяною все більше віддалялися один від одного і, хоча в 1927 році у них народилася друга дочка Олена, незабаром шлюб розпався.
У 1939 році Володимир Кузьмич зустрів в гостях російську емігрантку Катерину Полевицкая - немолоду, але красиву і яскраву жінку, хірурга за професією. Тепер учений, зайнятий перш виключно своїми винаходами, дізнався, що таке любов. Катерина була заміжня, і десять років вони зустрічалися уривками, час від часу; тільки після смерті її чоловіка їм, вже літнім людям, вдалося одружитися.
У 1933 році Зворикін приїхав з лекціями в СРСР, побачився з родичами. Представники влади всіляко вмовляли залишитися, обіцяючи створити всі умови для роботи. Володимир Кузьмич почав коливатися, але коли чоловік сестри Дмитро Наливкин розповів йому, що багато вчених, включаючи його вчителя Розинга, були заарештовані за безпідставними обвинуваченнями, Зворикін, нічого не знав про ці репресії, вирішив повернутися в США, де крім телебачення він зайнявся і іншими проблемами, наприклад, створенням приладу нічного бачення, який дуже знадобився американської армії в роки війни.
На початку війни Зворикін знову ледь не загинув: він повертався з поїздки по Європі і не сів на теплохід «Афіна», оскільки його багаж затримався в дорозі, а він не хотів відвідувати ресторан без вечірнього костюма. Він відправився в такий кораблем, а після прибуття дізнався, що «Афіна» потопила німецька субмарина.
Військові розробки Зворикіна
В Америці його активно залучили до військових розробок: крім приладів нічного бачення це були радари і пристрої для наведення на ціль бомб і ракет. До того ж він займався збором коштів для воюючого Радянського Союзу, за що поплатився.
У переможному 1945 році його вперше не випустили в Європу і позбавили допуску до секретних проектів. Не раз він помічав за собою стеження агентів ФБР. У Штатах розгорталася полювання за «комуністичними агентами», і Зворикін, як російська, потрапив під підозру. «Що й казати, - писав він, - гірка пігулка після багатьох років і стількох праць, відданих моєї нової країні! Я знову відчув себе як в клітці ».
За нього заступився Девід Сарнов, який отримав на той час генеральське звання (Зворикін тоді ж став полковником) - після зустрічі Сарнова з президентом Труменом вченому повернули допуск. Сарнов дружив зі Зворикіним, часто бував у нього вдома, хоча на людях завжди тримався з ним по-начальницькому. Вони утворювали чудовий тандем: ділова хватка одного доповнювалася геніальної наукової інтуїцією іншого.
У 1954 році, коли 65-річний Зворикін залишив посаду директора лабораторії RCA, Сарнов виголосив відчуту мова: «Такий вчений, як Зворикін, ніколи не йде у відставку. Його талант не в'яне. Уява і творчий інстинкт справжнього вченого ведуть його далі, до нових ідей, винаходів і відкриттів ».
Справді, Володимир Кузьмич не збирався відпочивати - головним його заняттям стало удосконалення винайденого ще до війни електронного мікроскопа. Працюючи над ним, Зворикін очолив центр медичної електроніки при інституті Рокфеллера.Там йому вдалося втілити в життя винаходи, які здавалися фантастикою, - наприклад ендорадіозонд, таблетку-радіопередавач, що дозволяла отримувати дані про стан внутрішніх органів пацієнта.
Кнопка виключення - улюблена деталь в телевізорі
Володимир Зворикін поруч з прототипом сучасного телевізора. Фото: Smithsonian Magazine
Телебачення тепер успішно розвивалося і без нього. Правда, його все більше бентежило напрямок, в якому рухалася його дітище. В одному з інтерв'ю він обурювався: «Навіщо вони показують таке за всіма програмами? Весь час секс, жахи, бійки і вбивства! Навіть порнографія! Я б не дозволив своїм дітям і близько підходити до цього апарату! »
Іншим разом Володимир Зворикін заявив, що його улюблена деталь в телевізорі - кнопка виключення. Працюючи над створенням телевізора, він, як і його вчитель Розінг, сподівався, що, перш за все новий прилад буде використаний «там, де людині перебувати небезпечно: при проведенні хімічних реакцій з шкідливими речовинами, на об'єктах, що охороняються, під час бойових дій тощо ». Все це, втім, теж збулося: за допомогою телебачення люди побачили дно океану, глибини мікросвіту і навіть далекі планети.
Після війни Зворикін в основному жив у своєму заміському будинку в Тонтон-Лейкс поблизу Камдена. Тепер поруч з ним була улюблена Катюша; взимку вони разом відпочивали у Флориді або в Іспанії. Багато подорожували, об'їздивши всі континенти, крім Австралії та Антарктиди. Тільки в СРСР після війни вчений побував шість разів. Він як і раніше працював у своїй лабораторії в Камдені, яку за наказом Сарнова закріпили за ним довічно. У години відпочинку бродив по лісу з рушницею (правда, майже ніколи не стріляв) або рибалив на озері, де одного разу провалився під лід і мало не потонув.
Іноді в гості приїжджали знайомі, хоча з роками їх ставало все менше; старий слуга-негр Лінн приносив їм російську горілку і грибочки, і Володимир Кузьмич пускався в спогади про минуле. Він бачив, як змінилося життя навколо, і питав себе: до добра чи до лихо ці зміни? І яку роль в них зіграв винайдений ним «електронне око»?
Очевидно, ці нелегкі роздуми відбилися на його рішенні - відмовившись від похорону за православним обрядом, він заповів розвіяти свій прах над улюбленим озером Тонтон. Це і було зроблено після того, як 29 липня 1982 «американський винахідник з російським корінням» завершив своє довге життя.
© Антон Бехтерєв

Переклала на українську мову 7.04.19 17.35