Ви ще живі, кати мого народу,
Бо проросли в онуках, у синах.
Донині убиваєте свободу
Не вам приходить смерть рідні у снах.

А скільки нас за рідну пісню, слово,
Загинуло в гулагах, у снігах.
Це ви вдягли на нас оці окови,
Посіяли між нами вічний страх.

Переродились, вивчили і мову,
Яку ви зневажали всі часи.
І вишиванки одягли, щоб знову,
Народ не відчував, що ви є пси.

Що загризуть, обкрадуть всіх до нитки,
Бо ненависть у ваших генах скрізь.
Для нас ви принесли одні лиш збитки,
Що не вмістити в тисячі валіз.

І стільки горя принесли в країну
Трьома голодоморами в свій час.
Щоб не були ми вдома, тут, єдині,
Ці нелюди не роблять і гримас.

Вертаються вони із-за кордонів,
Вилазять із усіх-усіх щілин.
Для них нема у нас таких законів,
Щоб зупинити цей злочинний плин.

І стоїмо тепер на роздоріжжі-
Куди іти, і хто нас поведе?
У рідній хаті нібито приїжджі,
Не знаєм, що попереду гряде.

Керують скрізь кати мого народу,
Що обмілів від воєн і біди.
Коли не сіяв - не побачиш плоду,
Лиш бур’янів навкруг і лободи…
28.05.19