Я все слухаю тихо і млію –
Під чарівної палички змах:
Ти – моя, Золота Ностальгіє,
По прекрасних у людства часах.

Ти – мов голос умерлого царства,
І відгомін священних ідей,
Де закони шляхетні лицарства
Домінують в суспільстві людей.

Де сидять злодіяки по тюрмах,
І ховають у таврах лоби.
Де волхви – доброти деміурги –
Жити вчать без пихи і злоби.

Де ворони не каркають люто,
Й не плазують, як змії, людці.
Де краса – ідеал абсолюту
У стосунках незаздрих митців.

Де не швондери правлять – таланти,
Прометея вогонь не згаса.
Й трударі, як високі атланти,
Підпирають святі небеса.

І по хмарах – дорога до раю –
Там де мир, там де мир – без війни.
І від пострілів не умирають
Найпрекрасніші доньки й сини.

У містах – як Венеції ера,
Золотої то відсвіт доби.
Чарівні, лебедині озера
І воркують вгорі голуби.

Тонкий слух, як мембрана, антена,
Ловить все наяву, не вві сні –
Вальси Штрауса, вальси Шопена,
Під бандуру – народні пісні -

Ті, що славлять козацьку свободу,
І ридають в гаях солов`ї.
І буяє навколо Природа,
І побожно шанують її.

Де трояндове благоухання*,
Канделябри свічок золоті…
І співає поет про кохання
Так, неначе востаннє в житті.

Так уяву збудив таємниче,
Розтягнув її всю – до межі –
Це піснями Іглесіас кличе –
Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

*Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
Здається він непогано вписався в українську мову.

3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)