І
Не бий себе у груди,
Бо гріх є за кожним!
На цій землі ми – люди
З Богом чи безбожні.
Падають з неба зорі,
Трави смакують роси.
Очі творця суворі.
Душі до нього йдуть босі.
ІІ
Люди охочі до слави.
Народу потрібні – кумири.
Заповіді у держави:
Куй міліцейські мундири!

Скільки безвинно убитих
Чи згноєних таборами?
І до сьогодні скрито
Скількох немає між нами.

І ріки людської крові
Запитої спиртом етилом.
У Києві плач і Львові.
Це кату не змити і милом!

Хрускіт кісток у підвалах,
Ми знаємо болів природу.
Запечена кров на медалях –
Катів мого народу.
ІІІ
Лишилися ще межи нас іуди,
Що у руці тримали партквиток.
А нині, барабанячи у груди,
Нам всучують колізію думок.
Та чи вагома ваша підтасовка?
Якщо людині бракне чесних слів,
То ніби і промовка не про вовка
Не зрушила це стійбище рабів.
Забувши про поезію нетлінну,
Яка летить між тисячі світів,
Ви, перші з тих, хто зраджували Ліну*
Й причетні до убивства Василів*.
11.02.19р.

* мова йдеться про тих, хто голосував про виключення
зі спілки письменників Ліни Костенко,
та, хто зрікся Василя Стуса та Василя Симоненка.