Старенький автобус. Старенький водій.
Ми, кожен – учасник чорнобильських дій –
старі пасажири, прапільґовики,
усі безкоштовні. Як ті павуки,
собі наповзли, повсідалися вряд –
і всяк надурня́к їде в Києвоград.
То ж, виручки з рейсу не буде ніяк!
(У кожного є документ, позаяк).
Хтось каже, що ми дармоїди-таки –
невчасно снуємо латати дірки.
А в світі шовковім усе доладу́,
лише Президент – сам собі на біду.
По правді чи кривді, чи як кому є,
а світ розвернувся на «їхнє» й «своє».
Бо кожен тягне́ кабалу-колиму
й на лапу дає невідомо кому…
Отож, це суспільство посі́ло на рейс
(хто – пика, хто – морда, хто – личко, хто – фейс).
Автобус приборкав розбитий асфальт,
як той акробат свій батут на шпаґат!
Помчали городи, посадки, ставки́,
і сонце стрибну́ло спросоння в хмарки́.
Чим ближче до міста, тим більші хати́,
тим вища горожа і товщі коти.
ДАІвці з кущів вибігають на шлях,
штрафують і знову щось п’ють у кущах.
Баби́ вже прип’яли всіх кіз при соші,
копають карто́плі, як слід, од душі!
Скисають на кла́дках пляшки з молоком:
заочна торгівля у міста з селом!
А в лісі і в парку всю глицю зняли́
міські грибники, бо грибів не знайшли.
Носами клюють і сидять, як бобри,
рибалки в калюжі «три метри на три»!
Чим ближче до міста, тим меншає місць,
де можна було б наробити дурниць!
Ми – всі пасажири з поріднених сіл,
говоримо вголос без жодних зусиль!
Бо ми всі знайомі, бо всі ми – рідня,
бо правимо ці теревені щодня!
А в місті? Шепочуться в певній межі.
І навіть сусід між сусідом – чужі.
Бо є «рукавичка» і є «теремок»,
і в кожній кімнаті – на сейфі замок.
А згодом, якщо не поміститься в сейф,
то влізе в Швейцарію й ляже на дрейф!
Така перспектива хороша чи зла?
У міста є пузо, бо спина – в села.
Поїхали далі. Від цих аномалій!
Купуймо дешеві китайські сандалі!

3 вересня 2005 р., Богдани́