* * *

Мій мармуровий муар – темний летючий батик –
Візьмеш, як теплий дар, біля метро «Хрещатик».

Будеш шептати мені дивні слова на бульварі,
Сонячний дощ продзвенить від «Арсеналу» до Лаври.

Мармур, морозиво, рай, рики автобусів-ретро…
Серце моє не край! Слухай, метрó це чи мéтро?

Мармур твоїх долонь, позирк юного мавра…
Темних очей вогонь і в піднебессі – Лавра.

Шлейф ароматів терпких, чорні ошатні ряси,
Відблиск гіркої ріки, погляд чудний, прикраси.

Вирва освітлених площ. Падає плащ з муару.
Вже віддаляється дощ краплями по тротуару.

Трепетний ніжний жест… Темні довкола маври.
Як мерехтливий хрест, в небі зимовий жайвір

Плаче про квіти й любов, як про омегу і альфу,
Наче в небесний альков вкинули навхрест шáрфи.

Там, де квітує мак, де розкошують коханці,
Все вже давно не так і простуджені пальці.

Ой, не питай про сніг, шарф мармуровий не гріє,
Наче сумний оберіг мармуровіє.

Темний хрещатицький шлейф білих авто туземних
Поміж зимових алей стежить за нами недремно.

Десь мармеладний джем, десь шоколад гіркавий,
Десь мій осінній щем буде тобі до кави.

Майво любовних слів, майво любовних літер,
Ніби примха богів, ніби муаровий вітер…
З книжки "Вірші з осені"
(видавництво "Ярославів Вал")