ти єдиний про кого не варто писати віршів
твоє тіло не хоче і пари написаних слів.
я з тобою була бо мені було добре і тепло.
але я же брехала, брехала обом нам відверто.
ми не пара, і навіть ніколи не зможемо бути.
всі цілунки, весь секс і кохання вже варто забути.
ти ніколи не слухав того про що я говорила.
лиш тихенько казав "ти маленька і трошки примхлива".
але я же дивилася глибше і довше за тебе.
в нас з тобою не буде ніколи спільного неба.
ти хотів лиш краси,що підкреслила що ти безсилий.
на тлі тебе я бачила як я вмираю щосили.
мені добре фізично, ти за мене усюди платив.
та духовно втомилась,якби ти моє небо любив.
з мене досить, сьогодні тікаю я знову в свій світ.
а ти будеш страждати, бо вже повністю впав під мій гніт.
сумуватимеш лиш за красою, бо таких небагато.
знов нап*єшся, мене це не буде вже все хвилювати.
я піду так красиво, що ти непомітиш куди.
моїм прахом померлим засипляться очі твої.
я залишу лиш спогад, один, непомітний мов сіль.
і знайти мене буде далеко від твоїх зусилль.

я шукатиму знову ті очі у наповпі Києва.
а насправді вони будуть зовсім не київіські.
ти приїдеш зі Львова, і ми якось миттю зустрінемось.
ти забудеш про сон. ти дізнаєшся мрії можливості.
я не знаю ще де ти живеш, але знаю де їздиш.
і посольство Голландії нас обвінчає, як прийдеш.