Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,
Міцна статура, вузлуваті пучки.
У кошику старенький рушничок
Ховає подарунки для онучки.

Бабусині тепленькі пиріжки,
І молочко, і яйця, трохи сиру.
У пляшці свіжозібрані вершки
Везе маленькій у міську квартиру.

Дідусь сидить, за ним же цілий світ
Голодомору, воєн, перемоги.
Та сила є у вісімдесят літ,
Хоч пів-Європи проходили ноги.

У кітелі старому, що з плеча
Чужого, бо йому затісно трішки.
Штани в лампасах — бідності печать
На дідусеві, що неначе з книжки

Зійшов сюди, а болі і жалі
Зостались там, в далекому минулім.
А на обличчі, наче на землі,
Прооране роками не заснуло.

У посмішці відбилася душа —
Води краплина, мовби із джерельця.
І так привітно пити із ковша
Душі святої, золотого серця.