Хай б’є годинник, ніч настає
Минають дні, а я ще є...

Гійом Аполлінер/Міст Мірабо

у кролика без очей – день народження
йому сьогодні – дев’яносто п’ять
маринка – маленька кроликова мама
із пшеничними кісками та ясним поглядом –
не зможе привітати його нині –
маринка померла від старості та крововиливу
чотири роки тому
у лікарняній палаті номер вісім районної лікарні
далеко від свого дому та дитинства
А він ще живе –
кролик без очей
навіщось...

діти! спалюйте іграшки коли виростаєте –
заповідав кролик самому собі під ніс –
бо й викинути їх буде нікому
пережити дітей яких доглядав – нестерпно
добре що у мене немає очей – бурмотів кролик –
я можу думати що світ не змінився
бачити його таким як хочу
маринка видерла мені очі задовго до того
як стала старою втратила зуби
мабуть тому я не боявся її а завжди любив
і бавив мов п‘ятирічну

любив її дужче як чортів муж-п’яниця
дужче за непутящих дітей
за соціальну робітницю останніх років й увесь світ
тим байдужіший до неї чим старішою та біднішою вона ставала
моя маленька маринка
з пшеничними кісками ясним поглядом

вона померла від старості –
моя щаслива маринка
я ж зроблений так добре що житиму ще довго
навіщось –
сумував кролик без очей
у свій день народження