
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Циганський дощ
промчав до сонця – і назад!
З туману хмар нацупив хитро –
й заграв ураз на інший лад:
завівся зливою густою,
стіною непроглядно став –
і над землею й над водою –
то падав ниць, то виростав!..
Отак і ти, моя вар’ятко!
Фанатко театральних площ!
То затанцюєш, мов дитятко,
дрібнéнько, як циганський дощ,
то вихором зірвавши одяг,
чужу увагу прикуєш
і, ледве викликавши потяг,
холодним душем обіллєш!..
Чом ти мінлива, мов погода,
й кмітлива в межах слів і див?
Невже природа винна й врода,
якою Бог не обділив?
І навпаки – чому постійна
в усіх відхиленнях своїх?
Можливо, дійсно, врода винна –
та й просто так, про лю́дський сміх?..
Ані доко́рів, ані прощ.
Твоя душа – циганський дощ!
22 серпня 2002 р., Богдани́
Буріме
* * *
Чого ти мчиш наввипередки з вітром,
адже ти все ж повернешся назад,
та вітер фору дав тобі, дав хитро,
і ти побився з вітром на заклад.
Трава здається надто вже густою,
тебе тримає, хоче, щоб ти встав.
Роса тримає, розлилась водою.
туман перед очима виростав.
Дорослий ти, ти – не мале вар’ятко,
вар’ят ти підворотень різних, площ.
Так-так, давним-давно ти не дитятко,
гріха не змиє злива, навіть дощ.
Не всі твої гріхи прикриє одяг.
Ти сам себе до скелі прикуєш
гріхами – їх не вивезе і потяг,
і інших ти гріхами обіллєш.
Ти кажеш: винна в цьому лиш погода,
і зовсім вже не бачиш в світі див.
Не бачиш ти – існує в світі врода.
Свої творіння Бог не обділив.
І совість є величина постійна.
У кого є вона – в тих бач своїх.
Без совісті ти… Совість в тому винна?
Даремно совість ти підняв на сміх…
І все-таки від неї хочеш прощ…
Твої гріхи не змиє злива й дощ.
Марія Шипкова
* * *
Кульбабка сива пелюстки за вітром
послала. Не повернуться назад.
В природі все розумно, навіть хитро.
Даремно ми наводимо в ній лад.
Проллється хмара зливою густою.
Вона води добавить трохи в став.
І став нап’ється чистою водою…
Став пив, але ніяк не виростав.
І грався вітер, як мале вар’ятко,
хоч ураганом він ставав для площ,
а біля ставу грався, як дитятко…
Не заважає вітру навіть дощ.
Міняти треба навіть ставу одяг
й у кузні водорість не прикуєш.
І поїзд-потяг і бажання-потяг
дощем не змиєш, хоч і обіллєш.
Все звично… Ні, не вразила погода,
сьогодні хоч багато має див.
В калюжах відбивалась сонця врода,
На неї хто б калюжі обділив?
Любов калюж до всіх дзеркал постійна,
до відображень схильні до своїх
калюжі… І хіба калюжа винна,
що відображення її породить сміх.
Вона, калюжа, і не просить прощ…
Лише доща… Прийшов до неї дощ.
Антоніна Заполотнюк
* * *
У чистім полі я змагаюсь з вітром,
а той біжить вперед, а не назад.
Брехать не буду, він не чинить хитро –
співає вітер на правдивий лад.
І правда вітру видалась густою.
Заколихав від вітром ряску став,
бо вітер завжди владен над водою.
До океану став не виростав.
Він, став, був схожий на мале вар’ятко,
йому не вистачало духу й площ.
Він, став-ставок, лише мале дитятко.
Як зливу він сприймає кожен дощ.
Для цього ставу ряска, наче одяг.
Куєш що, вітер? Що ти прикуєш?
До океанських хвиль ти маєш потяг,
та став своїм шаленством обіллєш.
Всі ремствують на вітер, дощ. Погода,
не винна… І за нею безліч див.
Веселка в небі, небосводу врода.
Планету вродою ніхто не обділив.
То правда, що погода не постійна –
претензій їй не висуну своїх.
Погода – у постійності – не винна
та вміє дарувати радість й сміх…
Вона не потребує наших прощ
за сніг і вітер, за холодний дощ.
Ольга Діденко-Шипкова
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)