
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Циганський дощ
промчав до сонця – і назад!
З туману хмар нацупив хитро –
й заграв ураз на інший лад:
завівся зливою густою,
стіною непроглядно став –
і над землею й над водою –
то падав ниць, то виростав!..
Отак і ти, моя вар’ятко!
Фанатко театральних площ!
То затанцюєш, мов дитятко,
дрібнéнько, як циганський дощ,
то вихором зірвавши одяг,
чужу увагу прикуєш
і, ледве викликавши потяг,
холодним душем обіллєш!..
Чом ти мінлива, мов погода,
й кмітлива в межах слів і див?
Невже природа винна й врода,
якою Бог не обділив?
І навпаки – чому постійна
в усіх відхиленнях своїх?
Можливо, дійсно, врода винна –
та й просто так, про лю́дський сміх?..
Ані доко́рів, ані прощ.
Твоя душа – циганський дощ!
22 серпня 2002 р., Богдани́
Буріме
* * *
Чого ти мчиш наввипередки з вітром,
адже ти все ж повернешся назад,
та вітер фору дав тобі, дав хитро,
і ти побився з вітром на заклад.
Трава здається надто вже густою,
тебе тримає, хоче, щоб ти встав.
Роса тримає, розлилась водою.
туман перед очима виростав.
Дорослий ти, ти – не мале вар’ятко,
вар’ят ти підворотень різних, площ.
Так-так, давним-давно ти не дитятко,
гріха не змиє злива, навіть дощ.
Не всі твої гріхи прикриє одяг.
Ти сам себе до скелі прикуєш
гріхами – їх не вивезе і потяг,
і інших ти гріхами обіллєш.
Ти кажеш: винна в цьому лиш погода,
і зовсім вже не бачиш в світі див.
Не бачиш ти – існує в світі врода.
Свої творіння Бог не обділив.
І совість є величина постійна.
У кого є вона – в тих бач своїх.
Без совісті ти… Совість в тому винна?
Даремно совість ти підняв на сміх…
І все-таки від неї хочеш прощ…
Твої гріхи не змиє злива й дощ.
Марія Шипкова
* * *
Кульбабка сива пелюстки за вітром
послала. Не повернуться назад.
В природі все розумно, навіть хитро.
Даремно ми наводимо в ній лад.
Проллється хмара зливою густою.
Вона води добавить трохи в став.
І став нап’ється чистою водою…
Став пив, але ніяк не виростав.
І грався вітер, як мале вар’ятко,
хоч ураганом він ставав для площ,
а біля ставу грався, як дитятко…
Не заважає вітру навіть дощ.
Міняти треба навіть ставу одяг
й у кузні водорість не прикуєш.
І поїзд-потяг і бажання-потяг
дощем не змиєш, хоч і обіллєш.
Все звично… Ні, не вразила погода,
сьогодні хоч багато має див.
В калюжах відбивалась сонця врода,
На неї хто б калюжі обділив?
Любов калюж до всіх дзеркал постійна,
до відображень схильні до своїх
калюжі… І хіба калюжа винна,
що відображення її породить сміх.
Вона, калюжа, і не просить прощ…
Лише доща… Прийшов до неї дощ.
Антоніна Заполотнюк
* * *
У чистім полі я змагаюсь з вітром,
а той біжить вперед, а не назад.
Брехать не буду, він не чинить хитро –
співає вітер на правдивий лад.
І правда вітру видалась густою.
Заколихав від вітром ряску став,
бо вітер завжди владен над водою.
До океану став не виростав.
Він, став, був схожий на мале вар’ятко,
йому не вистачало духу й площ.
Він, став-ставок, лише мале дитятко.
Як зливу він сприймає кожен дощ.
Для цього ставу ряска, наче одяг.
Куєш що, вітер? Що ти прикуєш?
До океанських хвиль ти маєш потяг,
та став своїм шаленством обіллєш.
Всі ремствують на вітер, дощ. Погода,
не винна… І за нею безліч див.
Веселка в небі, небосводу врода.
Планету вродою ніхто не обділив.
То правда, що погода не постійна –
претензій їй не висуну своїх.
Погода – у постійності – не винна
та вміє дарувати радість й сміх…
Вона не потребує наших прощ
за сніг і вітер, за холодний дощ.
Ольга Діденко-Шипкова
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)